«Стань моїм татом!»
Подружжя Сергія та Наталії Тарасюків із с. Хомутець Житомирської області виховує одинадцятеро дітей — вісім хлопців та троє дівчат. Найстаршому синові — 21 рік, а наймолодшому — 6. У Хомутці подружня пара проживає уже понад двадцять років. Сергій є регіональним директором місії «Голос надії».
Побравшись у 1997 році, Сергій та Наталія, як і будь-яка молода сім’я, мріяли про щасливе батьківство, проте доля розпорядилася по-іншому. Тому у 2011 році вони наважилися на всиновлення. Ближче торкнувшись проблеми сирітства, подружжя вирішило допомогти якомога більшій кількості дітей. Окрім цих одинадцяти, вони опікувалися ще двома дітьми, які тепер мають власні сім’ї.
Про історію створення дитячого будинку сімейного типу «Тарасюк» розповідає сам Сергій.
Не знаю чому, але Бог розпорядився так, що ми не маємо власних дітей. Хоча ми не відчували всередині особливої потреби, що нам когось не вистачає. Ми мали чудові стосунки між собою, служили людям і не почувалися обділеними. Проте одного разу у справах мені довелося побувати в інтернаті для дівчаток у селищі Нова Борова, що на Житомирщині. Ми організували для дітей концертну програму, після закінчення якої мене оточило 8-10 дівчаток. І одна з дівчаток, якій було десь 6-7 років, підняла своє личко догори, подивилася мені в очі і сказала: «Стань моїм татом!»
Цю фразу вона мені повторила десь три рази. Я не витримав — відвернувся, щоб не побачила моїх сліз. Але діти помітили, почали підскакувати і витирати мої сльози. Мене зворушило це ще більше. І відтоді в моєму серці з’явилася думка стати для когось татом.
Я прожив із цією думкою десь 4-5 років. Вона повторювалася через різні обставини, різних людей. І коли я в серці відчув тверде переконання, що це Божа воля — взяти дітей у свою сім’ю, то вже ніхто й ніщо не могло мене спинити. Це бажання повністю підтримала моя дружина. Ми самі виростали у великих сім’ях, тож вирішили, що й у нас має бути велика.
Першим у наш дім прийшов 14-тирічний хлопчик. Як мені розповіли, що у нього згоріла хата. Оскільки батька не було, а мама постійно перебувала в нетверезому стані, дитину забрали в інтернат. Керівник інтернату вирішив нас познайомити саме з ним. Серце прихилилося до хлопчика, він також хотів жити з нами. Так у нас з’явилася перша дитина.
Дуже швидко ми зрозуміли, що однієї дитини замало. Та й синові не вистачало когось ще. Наступними в нашу сім’ю увійшли троє хлопців від 13 до 15 років. Це вже були сформовані особистості з різними характерами. Часто ми стикалися з труднощами, у них виникали конфлікти один із одним і з нами. Нам доводилося їх не виховувати, а перевиховувати. Це завжди складно — але з молитвою і батьківською любов’ю ми пройшли це. Головним у цьому був власний приклад. Також ми заохочували дітей читати Боже Слово, яке змінювало їхні серця. Здавалося б, ще вчора дитина була схильною до шкідливих звичок, а вже сьогодні — має спротив до них. Ще вчора обманювала, а сьогодні — старається говорити правду. Вчора робила злі вчинки, а сьогодні — намагається зробити щось приємне для інших.
Наприклад, не раз бувало, що діти обманювали. Ми сідали за стіл і починали бесідувати, я запитував: «Ви бачили, щоб я коли-небудь вас обманював?» І кожен відповідав, що не бачив. Я запитував: «А чому ви це робите?» Вони знизували плечима і замислювалися.
Важливо виявляти до дітей любов, спілкуватися з ними, будувати стосунки. Без цього не вийде стати для них прикладом і вплинути. Виховуючи, не опускайте рук. Користуйтеся біблійними принципами. Моліться за дітей. Нехай у ваших сім’ях виростають люди корисні для суспільства і добрі християни.
Якщо ж ви стикнулися з такою проблемою, як ми з дружиною, і також не можете мати дітей, не розчаровуйтеся. Не бійтеся прийняти у свій дім дитину-сироту. Через це Господь благословить вашу сім’ю та вашу долю.
За матеріалами телепередачі «Крок назустріч»
У 2017 та 2018 році Сергій Тарасюк взяв участь у телепередачі «Стосується кожного», присвяченій історії підлітка із багатодітної малозабезпеченої сім’ї Миколи Бабича із с. Скочище Житомирської області.
14-тирічний Микола пішов з дому через умови життя, а також через погані стосунки з рідними. Прийшовши до прокуратури він заявив, що більше не повернеться до рідної матері, а згодом потрапив у сім’ю до Сергія Тарасюка. Ось як згадує цей момент Сергій: «7 червня 2017 року до нашої оселі завітав Микола. Його першими словами були: «Тату, я хочу жити у вашому домі!» Я розгубився, навіть не знав, що робити… Звернувся до служби у справах дітей, став вивчати ситуацію і дуже нею перейнявся».
Перебуваючи в прийомній сім’ї, Микола навчився грати на музичних інструментах, їздити на автомобілі, допомагати по господарству, а також, завдяки сприянню Сергія Тарасюка, зумів порозумітися з матір’ю.
Повну історію ви можете переглянути на YouTube-каналах «Стосується кожного» та «Голос надії»