«Тато хотів, щоб я посвятив себе Богу»
22 роки тому мої батьки переїхали на Полтавщину, в місто Глобине, щоб розпочати тут духовну працю. За ці роки зроблено дуже багато, вони відкрили церкву, яка сьогодні вже має є два хори, недільну школу, місіонерів, які працюють в багатьох селах нашого району…
Але після початку війни, в березні, мій тато раптово відійшов у вічність. Це був важкий час для мене, для нашої сім’ї, для церкви.
Було багато різної боротьби і молитов. У свої 19 років я опинився перед вибором: що робити далі? Здобувати світські знання, професію чи продовжувати працю на Божій ниві, як мій тато? Я знав, тато мені не раз говорив, що він хотів би, щоб я посвятив себе Богу. Було багато переживань, але настала година, коли Бог торкнувся мого серця, і я вирішив продовжувати місію свого тата. Вирішив продовжувати звіщати людям Добру Новину!
Я знаю, що це не просто, не легко. Бачив багато важких обставин в нашій сім’ї, але разом з тим бачив і благословення.
Разом з іншими місіонерами працюємо по селах, роздаємо матеріальну допомогу для біженців та для малозабезпечених сімей, роздаємо газети, Євангелії.
Провели по селах багато дитячих таборів. Моя відповідальність — біблійні уроки та гурток співу. Маємо вокальний гурт братів, з яким провели не одне євангелізаційне служіння. З Божою допомогою стараюся бути корисним в добрих справах.
Бачу як Бог благословляє нас. Хоча непростий час для України, але Євангелія проповідується. Люди слухають, приймають і дякують.
Олександр Степанюк, Полтавська область, уривок з листа