«Тихо, але тривожно»
З Божої ласки продовжуємо місіонерське служіння на Чернігівщині. У нашій місцевості зараз відносно спокійно, якщо не рахувати щоденних повітряних тривог і того, що багато чоловіків відправляють на бойові позиції. Загалом все тихо, але тривожно. Діти в школі постійно бігають до бомбосховища під сирени.
Господь є нашою надією і впевненістю. Ми знаємо, що все, як і наше життя, в Його руках. На Нього надіємося і Його ім’я благовістимо. Немає нічого важливішого, ніж спасіння душі. І в цей тривожний час, коли так швидко летять дні, хочеться не говорити, а кричати до людської свідомості. Щиро молимося за людей. На жаль, їхня увага прикута більше до зовнішніх атрибутів життя. Коли бойові дії були ближче, люди були більш чутливі.
Та все ж дехто лишився в церкві, близько десяти чоловік у Варві виявили бажання ввійти в завіт із Богом. Звісно, працю посіяного слова ми не можемо відслідкувати — як воно, проростає, сходить... Віримо: те, що ми бачимо зараз, набагато менше від того, про що дізнаємося пізніше. Наша справа — сіяти і поливати, а зрощувати — справа Господня. Наше завдання — звіщати Божу правду серед релігійної розгубленості і військової тривоги.
Останніми місяцями наша праця полягала здебільшого у церковних служіннях і особистому євангелізмі. Брати час від часу возять допомогу, відвідують східні регіони України. У с. Озеряни спілкуємося і допомагаємо переселенцям, особливо тим родинам, чоловіки яких на війні. Займаюся музичним служінням у Варві. Сім’єю беремо участь у зібранні. Несу дияконське служіння, іноді заміняю пресвітера.
Хай Господь допоможе нам бути вірними Йому до кінця і отримати нетлінну спадщину! Там не буде тривог, втоми, хвороб і всього недосконалого.