«Твій мир і спокій передаються мені»
Серед тривог, які зараз панують довкола так важливо мати мир у своєму серці: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається» (Ів.14:27). Служачи місіонеркою я зрозуміла наскільки важливо мати мир Божий. Адже коли маю сама, то можу поділитися з іншими. Якось одна знайома дівчина сказала: «Твій мир і спокій передаються мені». Я дуже щаслива, що можу бути творцем миру.
Життя сповнене різних переживань, на місії стикаєшся з людськими долями, з їхнім болем, але водночас — розділяєш з ними їхню радість. Насправді це велике щастя бути частиною місіонерського служіння, частиною Божого задуму, частиною життя цих людей. Щоб залишити гарний слід в їхніх душах, послужити зламаним та розбитим серцям.
Я вдячна Богу, що служу в с. Хухра. Дуже люблю нашу церкву, інколи ловлю себе відчутті: тут мій дім. Зібрання проходять, як і раніше, тричі на тиждень. Щовівторка та щочетверга я займаюся випічкою хліба, а в суботу проводжу в церкві дитяче служіння. Також допомагаю проводити зібрання в смт. Котельва.
На Пасху організували в церкві захід для дітей, який відвідало 50 осіб, в кінці всі отримали подарунки. Односельчани гарно відгукувалися про цю подію, батьки дякували, що ми зробили справжнє свято для малечі. Також діти підготували виступ на святкове богослужіння — співали, декламували вірші. Були присутні батьки.
Хочу поділитися одним свідченням. Минулої зими на один із дитячих заходів прийшла дівчинка з мамою. Вони переїхали в наше село із Харкова. З того часу дитина стала приходити на наші зустрічі. Я познайомилася з її мамою. Якось я зустріла їх, коли йшла до магазину. Вони привітали мене з днем народження, вручили подарунок. Зав’язалася розмова, і жінка каже: «Моя бабуся теж відвідувала євангельську церкву і я ходила раніше на зібрання. І так мені, буває, хочеться прийти до вас, розумію, що це потрібно, але ніби диявол не пускає…» Я запросила на служіння, сказала, що ми раді будемо її бачити. І вона прийшла. З того часу стала відвідувати церкву з дочкою і навіть виявила бажання прийняти водне хрещення.
Також я служила в місіонерській школі на Львівщині. Була наставником в команді ШОЄ. Протягом тижня ділилася зі студентами досвідом особистого євангелізму. Ми разом благовістили у Львові, і чимало людей почули Добру Звістку.
Бог продовжує діяти тут, в с. Хухра, і для мене особисто найбільше диво — спостерігати, як Він міняє людей, дітей, як впливає Своєю любов’ю на їхні серця. Найбільше щастя і найбільша радість — служити Богу і людям.
Світлана Каразія, Сумська область, уривок з листа