«Війна скоригувала традиційні погляди»
Історія українців нашого покоління, мабуть буде розподілятися на «до війни» (ранку 24 лютого) і «після війни».
Мене і мою сім’ю, війна зустріла вдома. Перед цим, у середу 23 лютого, я повернувся із Сарн (Рівненської області), де викладав для студентів РДСА. Перед тим проводив навчання в луцькому філіалі КБІ. У четвер вранці в нашій церкві мав відбутися похорон. І наше місто було атаковане, був обстріляний аеропорт, де базуються військові літаки. Почалася паніка на заправках, затори на дорозі.
Усіх охопила невідомість — що буде далі? Під вечір зібралися на братерську, призначили молитву для церкви. Від служителів, які самі були в невіданні, не було підкріплення. Думали виїхати в Закарпатську область, ближче до кордону з Польщею, де проживала моя мама. Багато хто дуже швидко виїхав, рекомендували й мені. Але, дякувати Господу, не поїхали — через небажання домашніх. Прийняли рішення, якщо захоплять Київ або будуть обстрілювати наше місто, то виїжджатимемо в Європу.
Перші дні війни проходили за читанням новин, оскільки кожна година приносила якісь зміни. Всі плани щодо робочих поїздок були перекреслені. Сконцентрувалися на нашій місцевій церкві. Серед тижня та в неділю проходили зібрання, переважно молитовного характеру. Війна внесла свої корективи в тематику проповідей, скоригувала деякі традиційні погляди.
Коли українська армія, народ, президент, світова підтримка почали зупиняти російські атаки, почалася активізація служіння. Ми вирішили, поки немає робочої зайнятості, закінчити дім молитви. І 22 квітня, перед Пасхою, мали перше зібрання Причастя уже в новому домі молитви.
Дружина, активно служить в церкві, зокрема взяла відповідальність за допомогу переселенцям (надання продуктових пакетів та поселення в готельні номери нашої церкви). Крім того, вона залишається директором недільної школи.
Діти останні місяці з нами. Навчалися онлайн, коли відновилися лекції, син закінчує перший курс, донька — другий. Також допомагали нам у волонтерстві.
Моя мама, яка проживала на Закарпатті, а також рідна сестра, вирішили разом виїхати до Канади. Запросив мій знайомий брат, який вже декілька років там проживає. Там християни допомагають із документами і житлом.
По середах у нашій церкві вирішили проводити навчання, я викладаю. Відвідую і церкви області. Проводив онлайн-навчання в ЛБС.
Є надія, що Україна переможе і настане мир, наша країна стане процвітаючою та благополучною, хоча залишаються і небезпеки. Молімося, щоб ми могли побачити добрі дні, щоб відбулося духовне пробудження і оживлення українців.