«Забути, що таке вільний час»
Ми продовжуємо працю з дітьми, а особливо в інтернаті. Там є різні діти, не тільки сироти і залишені, а й переселені із зони бойових дій. Для нас кожна зустріч з ними — відповідальне служіння, яке покликане принести надію тим, хто бачив жахи війни та був вимушений покинути свої домівки та втікати від війни. Щоразу ми чуємо багато історій із життя їхніх сімей та їхнього життя тут на Львівщині.
Період літніх євангелізацій пройшов насичено. Ми відвідували села і міста нашого регіону із проповіддю Євангелії, роздачою газет та християнської літератури, співом християнських пісень.
Одним із найефективніших способів євангелізації є особиста бесіда. Так люди можуть не тільки почути слово підтримки, а й висловити власні думки, біль та переживання. Саме у цьому форматі проводимо вуличні євангелізації. Під час однієї з них у центрі міста біля мене зупинилася інтелігентна жінка років близько п’ятдесяти. Вона підійшла, взяла газету та запитала чому ми тут, що спонукає нас проповідувати на вулиці. Зав’язалася розмова. Спочатку вона ставила запитання, потім почала розповідати про своє непросте життя, про чоловіка, дітей, родину і складні стосунки. Ми спілкувалися близько півгодини, в кінці вона сказала, що хоче покаятися, бо відчуває, що чинила неправильно, і на серці — тягар. Ми відійшли від основної вулиці, вона сповідала свої гріхи, разом помолилися. Жінка розплакалась, сказала, що немов би камінь із душі зняли. Ми попрощалися, я записав їй координати церкви. Історія на цьому не завершилась. Я був приємно здивований побачити її на недільному служінні. Жінка свідчила, що Бог почав змінювати її саму, її сім’ю. Ми продовжуємо молитися, щоб Бог діяв під час наших євангелізаційних служінь, змінював думки, серця та життя людей, які слухають Боже Слово. Таких історій стає все більше.
Дякуємо Богу, що у час війни і горя Він турбується за нас, годує, охороняє у небезпеках, допомагає у служінні та повсякденному житті. Виклики сучасності змушують все більше бути відданим служінню і забути, що таке вільний час. Багато друзів, братів та сестер виїхали в інші країни. Деякі церкви, хоч і невеликі, які ми колись разом розпочинали, залишилися без служителів. Тож ми знову змушені взяти їх під свою опіку і мати по три-чотири служіння в неділю, а також серед тижня.
До нашої церкви стали поступово приходити місцеві жителі. Дехто з них називає нас Церквою Бога Живого. Вони ще не усі пережили навернення, але Бог поступово відкриває їхні серця. Люди мають багато запитань щодо Біблії та релігійних обрядів.
Мали радість дякувати Богу за життя та врожай під час свят подяки у наших громадах. Це був особливий час, на зібрання прийшли невоцерковлені люди, які разом із нами славили Бога.
Розпочалася місіонерська школа, де навчаються молоді люди, які вирішили посвятити своє життя для служіння Богу. Це унікальний час навчання та практики, молитов за хрещення Святим Духом та євангелізаційних служінь, час коли формуються молоді служителі-місіонери, які після навчання будуть направлені на місіонерські поля.
