«Життя за годину»
Пишу цей лист під приглушені звуки вибухів. Якщо ви запитаєте в українця «Як ти?», то неодмінно почуєте «Живий і слава Богу!» Такий час. Але ми тримаємося Божої волі і Його Слова. Свою волю Він підтверджує мільйонами «дрібниць і випадковостей», а іноді ми бачимо її зовсім явно.
Ми відвідали з дитячими заходами 8 сіл нашого району. В кожному з сіл проводили по 3 дні. Багато було нових дітей, яких батьки відправили на літо сюди, де тихіше. Були такі діти, які вперше замислилися над тим, чи є Бог. «Так, Він справді є, так як є і ми з вами!» — «Але мені мама сказала, що Його немає, Він помер…», «А звідки ж Він взявся? Хто Його створив?», «А як Він все бачить і чує?» Ми старалися не лишити їхні питання без відповідей. Згодом діти разом з нами щиро молилися.
У селі Яцини був випадок, який дуже зворушив нас. Один із підлітків постійно докучав команді та дітям, нехтуючи правилами та ігноруючи зауваження. В останній день ми мали гру «Життя за годину», під час якої діти ніби проживали своє життя у прискореному темпі. Ніхто не знав, коли настане кінець гри. Завданням було прожити так, щоб потім не шкодувати. Вони, як дорослі, заробляли гроші, купували собі солодощі, ходили в кав’ярню, їздили на таксі і могли насолоджуватись життям так, як вважали за потрібне. Згаданий підліток, не став себе сильно втомлювати заробітком коштів, а відразу попав у немилість до поліцейського. Той за дрібне хуліганство вписав хлопцю судимість у паспорті. Пройшло небагато часу і ангел забрав його — це означало, що для нього гра закінчена. Все як у житті.
Хлопець підійшов до нас зі своїм паспортом, у якому відмічалися його життєві досягнення. «Ну, що ти встиг?» — «Та я ось…» Хлопець зніяковів і з сумом сказав: «Та що я встиг? Тільки школа і відразу судимість…» — «А як же у справжньому житті ти планував? Чи так само?» — «Я не знаю, як так вийшло…» Він опустив очі. Було видно, що він жалкував, але вже нічого не змінити, бо гра завершилась. Ми так не робили раніше, але вирішили дати хлопцю другий шанс. Поговорили з ним про те, що справжнє життя не закінчилось і є шанс все змінити. Дозволили повернутися в гру. І перше, що він зробив — побіг шукати локацію, яка називалася Церква. Там сидів служитель і приймав усіх бажаючих помолитися, поговорити. Пізніше він розповів, як прибіг до нього цей підліток, уважно вислухав, вони помолилися — і вже це вже була не гра. До кінця табору це була зовсім інша дитина! І це не єдиний випадок. Кожен із дітей міг поговорити зі служителем про Бога, і там стиралися межі гри і реальності.
Три дні табору були насиченими – ігри, змагання, пісні, сценки, експерименти, рукоділля, проповіді. Все це було в декораціях різних країн, що ще більше подобалося дітям. На третій день ми вже були, як одна велика сім’я. Багато батьків були з дітьми і брали участь в житті табору. Ми спілкуватися з ними в перервах між іграми та уроками.