Благовістя одної сім’ї
Мене звати Петро, дружину — Любов. Маємо трьох доньок — Софію, Віталіну та Ангеліну. Служимо місіонерами у Варвенському районі. Родом я із смт Володимирець Рівенської області. А на Чернігівщину приїхав місіонером відразу після школи у 2004 році. На початку 2013 року приєднався до місії «Голос надії». В кінці 2013 року одружився. Дружина з Горохівського району Волині. Зараз ми відповідальні за служіння у с. Озеряни. З 2006 до 2017 року проживали в цьому селі. Але потім переїхали на квартиру в смт Варва. Змінили місце, коли мала народитися третя донечка, оскільки далі жити в домі молитви було незручно. Також несу дияконське служіння у варвенській церкві, відповідальний за музичне служіння та апаратуру. Звичайно, місіонерська діяльність вміщає в себе багато різних служінь — дитяче, соціальне тощо.
Різдвяні свята — один із найбільш насичених періодів у році. Хоча, звичайно, пандемія, карантинні обмеження внесли свої корективи. Ми не мали можливості провести дитячу програму, співати від хати до хати, як минулих 15 років поспіль. Але все ж знайшли немало гарних можливостей для благовістя.
25 грудня 2020 року мали церковне богослужіння з дитячою програмою. Перед новим роком мусили з’їздити на Волинь, оскільки наша найменша дочка має проблему з ходою. Відвідавши батьків, повернулися назад перед 7 січня. Минулі роки до нас на допомогу приїжджала молодь, але цьогоріч вперше лише нашою сім’єю їздили вітати людей. Заїжджали до знайомих та до тих, хто запрошував. Зокрема відвідали колишнього директора школи, сільського терапевта, сусідів… Старша донька читала вітального вірша, разом співали пісню, далі діти по черзі декламували вірші, знову співали, говорили побажання та дарували календарі й газету. Також привітали нашого літнього самотнього брата.
Через тиждень, підготувавши подарунки, поїхали в будинок для літніх людей. Привітали і підопічних, і персонал. Уже 17 років там щосереди проводяться невеликі богослужіння. Зараз там проживає 14 людей. Останні 6 років, я переважно сам цим займаюся, оскільки будинок знаходиться у с. Озеряни. Дружина, здебільшого не має можливості ходити зі мною, оскільки ще маленькі діти. Із введенням карантину довелося припинити ці зустрічі. Але декілька разів проводили заходи, коли вони гуляли на вулиці. Восени більшість літніх людей перехворіли ковідом, троє, нажаль, померли. Для персоналу це був дуже непростий період. Тож коли привезли подарунки, провели сім’єю коротку програму, привітали, благословили, то усі були дуже раді. До нас вийшов весь персонал. Зустріч була не довга, але дуже приємна, нам дуже дякували, дехто навіть плакав. Запрошували, як потеплішає, відвідувати їх на вулиці.
Того ж дня я зайшов до сільської ради, щоб привітати, подарувати календарі та газети. На нас вже чекали в коридорі всі працівники — близько 10 чоловік. Провели нашу невелику програму.
Кілька днів розвозили малозабезпеченим сім’ям району продуктові пакети. Де була можливість, співали, а десь просто лишали продукти і закликали людей шукати Бога. Були вражені побаченою вбогістю і безладом у багатьох домах. Бачили сльози на очах. Дехто казав, мовляв, якраз всі продукти закінчилися. Одна жінка дуже дивувалася, кажучи, що зазвичай навпаки збирають на церкву, але щоб церква допомагала...
Також вітали людей у районній групі у Facebook. Записали коротке звернення пресвітера та пісенне привітання хору.
В районі маємо близько 60 членів церкви. В Озерянах — лише четверо. Щонеділі проводимо в цьому селі служіння. У середу відвідую там літнього брата. У Варві маємо богослужіння і в будні, і в неділю. Відвідую і інші села.