Бути руками Бога

22.11.2019
0
57

Більшу половину літа я описала в попередньому листі. Після заїзду підлітків був ще заїзд дітей з 7 до 12 років. Тиждень діти і команда жили на базі, яка складається з трьох будинків. Доносили Євангеліє різними методами: через біблійні уроки, пісні, сценки, вірші, особисте спілкування, ігри тощо.

Після цього служіння я поїхала на тиждень додому, там була потрібна моя підтримка та допомога.

Потім служила в таборі в Перемишлянах, там живуть і служать наші друзі, місіонерська сім’я. Команда зібралася з різних місць — переважно дуже молоді люди, деякі взагалі діти. Ми хвилювалися, як за такий малий час, який лишився для підготовки, з такою юною командою в незнайомому місті провести гарний захід. Здавалося, це дуже важко, навіть неможливо. Але табір пройшов дуже благословенно попри всі труднощі. Багато дітей не знали про табір, тому в перший день прийшло менше учасників, зате наступні дні кількість дітей тільки збільшувалась. Навіть негода та розміщення стадіону на окраїні міста не стали для перешкодою. Багато батьків приводили своїх  дітей і самі відвідали богослужіння. Тема табору була: «Бог реальний». Його відвідали понад 100 дітей. Після табору там проводяться щотижневі зустрічі, де діти вивчають Боже Слово.

Бог зробив цього літа чудо — це табір у самому Сколе. До цього влада міста і керівництво школи не дозволяли проводити такі заходи. На табір прийшли понад 300 дітей. Він став чудовим фінішем літніх таборів 2019 року.

Восени стало більше часу на євангелізації для дорослих. Це і спілкування «від серця до серця», і розповсюдження християнської літератури, і відвідування хворих по лікарнях.

Розкажу один випадок, який відбувся в лікарні. Ми зайшли в палату, де знаходилися три жінки. Одна з них була дуже агресивною, і ми мусили піти. Хоча далі вже було трохи страшно заходити. Зате в наступній палаті нас прийняли дуже гарно, серця були відкриті, навіть одна жіночка пригостила солодощами. Мали хорошу розмову, люди поділилися своїми переживаннями, ми помолилися і вони разом з нами. І так було в чотирьох наступних палатах. У двох останніх палатах були мужчини і вони, на диво, теж дуже уважно слухали Євангеліє. Потім я подумала: «А якби після першої палати ми розчарувалися і пішли геть, скільки людей не почули б Доброї Новини!»

Проповідуємо в різних селах. Одного разу вийшло так, що всі були зайняті, і я поїхала сама в с. Сможе. Вийшовши з автобуса, зустріла хлопця, який у справах приїхав в це село. Він зацікавився Богом і церквою. А потім провідувала іншим людям, в деяких домах проводила міні-богослужіння, люди були дуже відкриті.

Осінь — це період, коли люди потребують і фізичної допомоги, тож намагалися допомогти по господарству тим, хто цього потребує.

Приємно, коли Бог діє через нас, коли можемо бути Його руками, устами.

Любов Деренович, Львівська область, уривок з листа



Додати коментар

Пожертвувати