Чемпіонат із флорболу
Хочу описати ситуацію у Вестеросі, де ми несемо служіння. Треба сказати, що близько 50% українців, які на початку війни емігрували в Швецію, зараз виїхали — хто в Україну, а хтось в інші країни. Швеція дає невелику допомогу і обмежені права для українських громадян, тому наші люди не затримуються тут. Але є й ті, котрі залишилися, вивчивши шведську мову чи знаючи англійську, знайшовши роботу. Цим людям ми стараємося служити словом і ділом.
В Україні ми мали змогу часто проводити масові євангелізаційні заходи, але тут так не працює, і ми доносимо Євангелію через особистий євангелізм. Знайомимося з нашими емігрантами, запрошуємо на богослужіння. Досі є нові люди, які приїжджають до Вестероса. Люди, які були членами церкви в Україні і переїхали до Швеції, шукають общину, знаходять номери телефонів служителів і таким чином долучаються до служіння.
Наприклад, зателефонувала одна сестра, сказала, що вони шукають церкву, бо в Україні ходили в зібрання, а тут їм цього дуже не вистачає. Ми зустрілися, поспілкувалися. Жінка вже 40 років як увірувала, сюди переїхала з Донецької області з дітьми (своїми і прийомними). Сказала, що готова приїжджати на служіння, хоча їм їхати аж 70 км. Інша сестра, котру ми хрестили минулого року тут у Швеції, поїхала в Україну і забрала до себе свою маму. Таким чином потроху церква наповнюється людьми. Один чоловік на зібранні попросив помолитися за прощення гріхів, і тепер він зі своїми дітьми приходить на служіння.
Намагаємося різними способами досягнути людей. Наприклад, разом із шваґром вирішили виготовляти національну продукцію, яка би нагадувала нашим людям про Україну. Коптили м’ясо, балик, ковбасу, по можливості ділилися з українськими біженцями. Вони були дуже вдячні.
Мали семінар для жінок і сестер, запросили заввідділу жіночого служіння УЦХВЄ Людмилу Бендус. Дали оголошення у Viber-групу українців, що проживають у Вестеросі. Мали благословенний час, по закінченні зустрічі, люди ставили багато різних життєвих запитань.
Нещодавно в місті проходили змагання із флорболу між чотирма країнами, збірна України теж брала участь. Мій швагро відвозив команду із аеропорта до місця проживання, таким чином познайомилися з тренерами і гравцями. Хлопці попросили прийти на матч, підтримати їх. Ми дали оголошення, і прийшли українці вболівати за нашу команду. Вигравши у Нідерландів та Іспанії, наша команда вийшла у фінал із Великою Британією. За одну хвилину до закінчення матчу рахунок був 6:6… Буквально на останній секунді українська збірна виборола перемогу і подарувала присутнім неймовірні емоції. Уся команда, яка приїхала, налічує 23 особи разом із тренерами. Виявилося, що шестеро хлопців і один тренер з них — наші брати з різних церков України, хтось із баптистів, а більшість із п’ятдесятників. Після матчу ми організували вечерю і запросили всіх. Наші дружини приготували українські страви, хлопці були в захваті, щиро дякували. Вони такого не очікували. Ця зустріч була для нас і для них великим благословенням. Обмінялися контактами, зробили фото на згадку, зі сльозами обіймали один одного. Ми розповіли, що ми — церква, і вкінці звершили загальну молитву. А вони сказали, що вірять в силу молитви, і моляться перед кожним матчем.