Чужих дітей не буває
Наша праця продовжується. Дружина служить у недільній школі. У нашій церкві маємо дві групи дітей. Вони різні за характером та зовнішністю але всі унікальні і чудові. Це намагаємося донести кожній дитині. Стараємося багато з ними спілкуватися, кожного знаємо на ім’я, частково — про що вони мріють, яку хочуть вибрати професію тощо.
Моя історія буде про одного хлопчика. Він дуже спокійний та сором’язливий. Через невпевненість в собі навіть боїться відповідати на запитання під час уроків. Я молився, щоб Бог дав йому сміливість, бажання боротися у своєму житті, бажання бути активним. Щоб у нього з’явилася впевненість у собі і в Бозі. Наші вчителі також завжди моляться за кожну дитину. На одному богослужінні я мав особливе переживання, молячись за всіх дітей і зокрема за цього хлопчика. Коли ми приїхали додому, дружина розказала із великим захватом, що відбувалося у класі недільної школи. Хлопець став відповідати на уроках — все активніше кожної неділі. На одному зі служінь він навіть звершив молитву за всіх присутніх. Це було дивом і для нас, і для його батьків. А на Свято сім’ї — заспівав у дуеті зі своїм другом. Я дякую Богу за відповідь на молитву.
Взагалі я маю бачення, що ми повинні максимально приділяти увагу і вкладати в дітей. Це було моїм особистим одкровенням, коли ми з дружиною дізналися, що не можемо мати власних. Від того часу, скільки себе пам’ятаю — завжди із дітьми. У нас в сім’ї часто звучить фраза: «чужих дітей не буває».
Наші церкви зростають, а також зростають різні служіння. Як пастор хочу також розповісти про працю, яку виконують наші брати та сестри. У Денному центрі м. Шепетівка служить сестра Оксана. Це людина, яка також посвятила своє життя дітям. У неї немає біологічних дітей, але вона взяла на виховання дитину з притулку. Ось коротке свідчення Оксани про її служіння: «Хочу розповісти про одну прекрасну дівчину, яку знаю із самого її народження. Щоразу зустрічаючи її родину, приходило бажання запросити дитину до Денного центру. І ось, вона з нами. Її батько служить майже з початку війни. За цей час дівчина помітно змінилася — слова, поведінка. Часто вона ділиться своїм болем та переживанням за батька. Завжди просить в молитві за нього. Дякую Богу за цю дитину та її родину!»
А це розповідь брата Олександра з нашої церкви «Дорога до спасіння», який служить в навчальних закладах: «На першій та другій зустрічах у третьому класі одної з гімназій була одна дівчинка, яка зовсім не хотіла йти на контакт. З неохотою відповідала на запитання і через кожні п’ять хвилин запитувала, коли ми завершимо. Але після третьої зустрічі вона підійшла особисто до мене й зізналася: «Я думала, що ці зустрічі — даремна трата часу. Вибачте, що я так думала». Тепер вона біжить до нас в обійми та виявляє радісні емоції. Стала виявляти надзвичайну активність на заняттях. Завжди першою піднімає руку, дає об’ємні відповіді на запитання, інколи переказує біблійні історії у власній інтерпретації. Слава Господу за можливість служити дітям!»
У церкві є капелан який служить військовим у місцевій лікарні. З ним завжди ходить на відвідини наш брат Людвіг. Один з його синів помер від поранень, отриманих на фронті. Інший син теж воював — ще з 2015 року, теж отримав поранення. Певний час тому він навернувся до Бога, отримав зцілення. Тепер постійно відвідує зібрання та приєднався до служіння військовим. Коли брати відвідують шпиталь, завжди беруть з собою дітей із Денного центру. Діти служать для дорослих. Військові приймають Боже Слово. У їхніх очах видно сум — велику безодню. Ми віримо, що Бог все полікує, Бог допоможе нашому народу.
Також продовжуємо будівництво дому молитви в с. Коськів. Дуже багато праці, в якій активно допомагають наші вихованці старші 16 років.
У пекарні «Надія є» випікаємо хліб, роздаємо тим, хто потребує. Багато людей купують хліб, то ці кошти ми донатимо для потреб військових. Співпрацюємо з волонтерами, яких добре знаємо, а передаємо через наших братів, які регулярно їздять на фронт.
Василь Перепелиця, Хмельницька область, уривок з листа