Мене звати Любов
Мене звати Любов, мені 25. Служу в Карпатах вже п’ять з половиною років. Кожний день посвячувати на служіння Богу — це мрія мого дитинства. Правда, тоді вона мені здавалася неможливою і про місіонерів, я нічого не знала. Але Бог робить неможливе можливим. Той шлях, яким Господь мене вів, був неочікуваним, але дуже благословенним.
У 19 років я поїхала на місію, не знаючи, що мене там очікує. Команда виявилася дуже хороша, служіння багато. Бог попіклувався і про моє матеріальне життя, хоча за цей час довелося пройти і багато серйозних випробувань. Я чітко розумію: ким я є зараз — це Божа велика милість.
Спочатку я служила переважно на кухні, бо йшло будівництво дому молитви і потрібно було годувати працівників. Крім того були дні, коли ми ходили на євангелізації, а також я вела недільну школу. Після закінчення будівництва я ще більше поринула в дитяче служіння та євангелізації… Тож нудьгувати ніколи, інколи навіть хочеться зупинити час, але… Дякую Богу, що ми можемо проповідувати Євангелію на вулицях, в лікарнях, на вокзалах, по хатах, в домі молитви.
Ця зима чудова в усіх сферах. У Карпах взагалі дуже красива зима, сніг, наче візерункове полотно, покрив гори, сніжинки відблискують від променів сонця.
Восени в нас розпочалося нове служіння — щотижневі зустрічі з дітьми. Кожної суботи діти приходять в дім молитви на «Happy Time». Це справді щасливий час. Бо ми пізнаємо Бога через Його Слово, разом молимося, співаємо християнські пісні. На даний час приходять 12-16 дітей. Вони не хочуть пропустити жодної суботи, з великою цікавістю слухають, моляться. Приємно спостерігати за тим, що Бог робить, а ще приємніше бути учасником Його дії. Під час зимового табору, який проходив у січні, ці діти вже з великим бажанням та радістю служили іншим дітям. Вони продовжують із захопленням слухати та переказувати біблійні історії, мають відвагу молитися своїми словами, в їхнє життя прийшли зміни.
Зимовий табір для дітей та підлітків почався 2 січня і тривав чотири дні. Його відвідали діти з різних сіл та м. Сколе. Я мала честь служити вже четвертій рік як координатор. Цей табір був стаціонарний (тобто, цілодобовий), але бажаючі з місцевих могли приходити тільки на день. Всіх разом було 110 людей. Тема табору: «Ісус Христос — обіцяний Визволитель». Розповідали дітям про Мойсея — визволителя ізраїльтян і про Ісуса Христа, Який визволяє людей із кожного народу від гріха, страху, хвороб… Діти були досить відкриті до Божого Слова. У програмі були біблійні уроки, християнські вистави, пісні, ігри. Особливу роль відіграють вечірні спілкування, де діти можуть ставити запитання та почути важливі для них відповіді. Також були майстер-класи, від яких діти отримали масу задоволення. Є діти, які вже по декілька років в таборах, в них ми бачимо великі зміни. Багато з них щиро покаялися та прагнуть шукати Бога. Великий мінус, що деяких дітей із далеких сіл ми не маємо змоги часто бачити. Але принаймні служимо місцевим дітям, а за тих молимося і по можливості відвідуємо. В останній день табору вручили солодкі подарунки. Діти раділи і водночас сумували, що вже треба їхати додому.
Зима була насичена євангелізаціями «від хати до хати» з християнськими піснями. Ми старалися максимально використати різдвяні свята, хоча вже були досить виснаженні після таборів. Наш служитель проповідував людям, деяких Слово так торкалося, що сльози капали з їх очей. У час, коли все більше закритості, ожорсточення, дія Духа Божого продовжується, Він кличе до спасіння. Ми ходили в м. Сколе та в селах. Мали чудові спілкування з людьми.
Продовжується служіння на вокзалах, в лікарні та ринках, де ми співаємо, проповідуємо, роздаємо християнську літературу. Є багато цікавих історій. Наприклад, коли співали на вокзалі в Славську, то зустріли молодих людей, які приїхали туди відпочивати. Вони були дуже відкриті, а один з них, як виявилось, був у нашому таборі. Зараз він готовий прийняти Бога!
Їздимо в циганський табір у м. Воловець Закарпатської області. Раніше мені не виходило у зв’язку з іншими служіннями. А зараз з’явилася така можливість. Сестри переважно займаємося з дітьми, молимося за людей, а брати ходять по хатах і проповідують. З циганськими дітьми вивчаємо пісні, біблійні історії, вчимо працювати своїми руками. Вони змінюються — починають вірити, стають добрішими, щедрішими, виявляють цікавість до навчання.
Любов Деренович, Львівська область, уривок з листа