Надія нового життя
Сьогодні в Україні багато людей втратили рідних і близьких. Немає тих, кого б не торкнулися жахи цієї війни. Безліч біженців та переселенців. Із цими людьми ми й працюємо, служимо їм і словом та ділом. Раніше в нас на недільне служіння приходило 30 чоловік. Сьогодні — понад 200. Ми проводимо євангелізації, надаємо гуманітарну допомогу та тимчасове житло. Місцева влада покладає на церкву значну частину відповідальності за переселенців.
Люди йдуть до нас, інколи їм більше немає куди йти. Починаємо з того, що годуємо їх, у процесі спілкування визначаємо їхні потреби, благовістимо надію в Христі Ісусі, запрошуємо на богослужіння. На кожному зібранні хтось виходить на покаяння. Уже є люди, які прийнявши Христа, самі починають служити, ділитися надією нового життя — святого та вічного.
Служити людям для мене є честю, хоча ця ноша важка. Непросто людині, яка перебуває в повному розпачі, донести звістку про спасіння. Але приходить уже певний досвід від щоденної праці.
У нас вихідних немає, обставини не дозволяють відпочивати. Щодня — нові люди зі своїм горем та проблемами. Молимося за них, молимося разом з ними — і Бог відповідає. Наведу приклад: у нас на зібранні є чаша, в яку люди кладуть записки зі своїми зверненнями до Бога. У декого втрачений зв’язок із сім’єю — по три місяці не можуть додзвонитися до рідних. І вони пишуть про це Богові. Іноді буває, що ще до кінця богослужіння вибігають надвір із криком: «Слава Богу!» Отримали дзвінок від рідних!
З початку війни через наше служіння пройшли багато сотень людей, багато хто знайшов собі притулок, заповнення своїх потреб. А є ті, хто знайшли для найголовніше — вони знайшли свого Спасителя Ісуса Христа! Це наша мета і наш плід, який має вічну цінність.
Про війну писати не буду. Ситуація стабільно важка. По можливості допомагаємо також солдатам та волонтерам.