Наймит чи пастир?

30.09.2021
0
36

Те, що щось потрібно робити для Господа, я усвідомив із моменту свого покаяння. Бог вабив мене Своєю любов’ю, і мені хотілося бути Йому корисним. Він не хоче змушувати нас щось робити, але в Нього є ефективний засіб — Його любов, яка дає бажання рухатися, дає силу й натхнення.

Я зауважив, що Бог усе робить із волі Своєї. І від нас небагато треба: почути Його голос у той момент, коли Він говорить, — і відгукнутися на це.

Пригадую: ми відвозили двох хлопців на реабілітацію в Житомирську область, і мені прийшло на думку, що таких людей у нас немало, і добре було б мати нам такий центр, де б ми могли надавати допомогу цим людям. Але я одразу ж відкинув цю думку, бо поставив собі ряд реалістичних питань: хто буде працювати, де буде вестися праця і де на це взяти кошти? Невдовзі ми мали місіонерську молитву, і там Господь через пророчий дар проговорив у моє серце: «Те, що у твоєму серці, роби — і Я буду з тобою». Я чітко зрозумів, що це стосується саме цього проекту. Згодом до нас приїхала сім’я, яка готова була розпочати цю працю. Але через серйозні проблеми зі здоров’ям вони змушені були поїхати від нас. І я став запитували Бога: «Господи, а хто ж продовжуватиме цю працю? Ти сказав, що благословиш». І мені одразу пригадався один молодий чоловік, який нещодавно покаявся в нашій церкві. Він зі звичайної сім’ї, так би мовити номінальних християн, яка була доволі благополучною. Тому перше, що я подумав: «Він не зможе трудитися з ними. Це люди, які пройшли дуже багато чого. Вони дуже легко його зламають». Та вирішив у неділю після богослужіння поговорити з ним.

Я підійшов до нього й запитав: «Володю, ти хотів би ось у цьому напрямку працювати?» Його відповідь привела мене у стан піднесеності: «Я вже три дні в пості. І весь цей час  запитую в Бога, у якій праці Він хотів би бачити мене. Сказав йому: якщо в цю неділю до мене підійде пастор і щось мені запропонує, я прийму це, як із Твоєї руки».

Через цю ситуацію я вкотре побачив великого Бога, Який має великий арсенал працівників. І якщо Він щось каже, то Його слово не залишається безсилим.

Ще один особливий випадок, який стався в нашому служінні. Коли я вже думав, що ми чогось досягли в праці, мені зателефонував один чоловік, який відрекомендувався священником. Він запропонував нам приміщення старого дитсадка. Я запитав: «А для чого воно нам?» Він відповів: «Я знаю, що ви працюєте із залежними людьми, то зможете його навіть на цеглу розібрати». Справді, це приміщення вже було напіврозібраним. Після розвалу СРСР воно не використовувалося, люди забрали з нього вікна й двері. І сама споруда була напівзруйнована. Я запитав Господа: «Чи це потрібно нам? Що ми можемо з цим зробити?»

А в той час в нас народилася дівчинка із синдромом Дауна. І Бог проговорив до мого серця: «Почни служити таким дітям і їхнім батькам». Тепер ми маємо дитячий табір, де служимо таким дітям, бо це дуже потрібна праця. І також служимо їхнім батькам. Звісно, це особливі діти — і їм нелегко. Але на батьків падає особливе навантаження. Вони запитують: «Чому це прийшло в моє життя? За що? Чому так відбувається?» І часто допомога потрібна не так дітям, як їхнім батькам.

Звісно, не завжди все вдається легко. Не всі наші мрії й бажання здійснюються так, як ми цього хочемо. Коли я розпочинав місіонерську працю, то мав рожеві мрії. Я думав, що за рік моєї праці в нас буде мінімум сто навернених людей. Минув рік — а їх всього троє. До того ж, нам ніде збиратися, а ще — немає де жити. Коли власник квартири сказав, що там треба виселитися (а на той час у нас було четверо дітей), я відчув, що впадаю в розпач, і сказав Господу: «Боже, можливо, я не за свою справу взявся. Може, мені все це варто залишити…» Як людині, мені хотілося підтримки, щоби Бог сказав: «Я з Тобою, Я проведу». Але Бог часто відповідає не так, як ми собі уявляємо.

Того разу Господь відповів мені через Писання. Читаючи Біблію, я звернув особливу увагу на слова: «Наймит, коли бачить вовка, втікає». І раптом у моєму дусі прозвучало запитання: «Ти наймит чи пастир?» Якби я почув це запитання від людини, то сказав би: «Ти знаєш, у яких умовах я живу? Ти знаєш, скільки людей приходить на зібрання? Та й самого зібрання ми не маємо де провести. І це значить, що я втікаю?» Але це питання мені поставив Бог, тому я, усвідомивши всю відповідальність, сказав Йому: «Навіть якщо нам доведеться жити під відкритим небом і збиратися з трьома людьми, які навернулися до Тебе, я з цього містечка нікуди не піду!» Буквально через два дні я отримав відповідь на свої проблеми: Бог дав нам житло, вирішив питання місцем, де ми мали збиратися. І тепер ми бачимо, як Він дивним чином проводить нас у житті.

Ігор Бубна, пастор-місіонер, Івано-Франківська область



Додати коментар

Пожертвувати