Петро Мартинюк: 43 роки пасторського служіння
Петро Мартинюк став пастором у віці 25 років у нелегкий для християн час. Як і інші служителі, стикнувся із залякуваннями, арештами та штрафами. Попри все, залишився вірним покликанню та прослужив як пастор 43 роки. Сьогодні Петрові Дмитровичу 94. Із дружиною Олександрою виховав 8 дітей, має 54 онуки, 105 правнуків та 1 праправнука.
12 липня 1931 року в селі Будки Волинської області в сім’ї Дмитра та Марії Мартинюків народився син Петро. Через війну він закінчив лише 4 класи. В юнацькому віці навернувся до Бога — одним із перших у їхній місцевості. Відбулося його навернення після приїзду місіонерів у село. Вони проповідували Боже Слово, і хлопець відчув серцем: це істина.
Бути пастором у той час — це наражати себе на небезпеку та повсякчас ждати арешту. Тому важко було знайти людину, яка би взялася за це служіння. Це стосувалося і Будок. Тоді запропонували пасторство 25-річному Петру, оскільки він не був судимий — важливий аргумент для реєстрації церкви. Інші чоловіки категорично відмовлялися брати таку відповідальність, тому Петро вирішив погодитися. Дружина спочатку була проти, адже майже всіх пастирів відправляли до в’язниці. Вона переживала за чоловіка та боялася, що залишиться з дітьми сама. Та зрештою жінка таки прийняла рішення свого чоловіка й була йому підтримкою до останніх днів.
Перший арешт стався після відкритого проведення водного хрещення, тоді молодого пастора посадили за ґрати на 10 днів. Удруге арештували знову на 10 днів. Донька Раїса Горпинюк згадує: «Молилися, звісно, завжди молилися за батька, і, слав Богу, все минулося без довгострокових арештів».
Багато разів Петра Дмитровича викрадали й вивозили до лісу, погрожували, але він залишався відданим Богу. Спокійним був і тоді, коли викликали у відділення КГБ, а потім залишили наодинці, щоб подивитися, якою буде реакція служителя. Проте він просто заснув, довірившись Господу.
Неодноразово доводилося сплачувати чималі штрафи. У той час на служіннях заборонялося проповідувати гостям, але пресвітер не дотримувався цього правила, тож мусив сплачувати штрафи, які іноді були більшими за його зарплату.
Владою було дозволено збиратися й молитися в Будках, отож християни з довколишніх сіл приїжджали туди. Водні хрещення проводили таємно і влітку, і взимку. «Лід ламали і хрестили о 3-й ночі» — каже Петро Дмитрович.
Біблії були дефіцитом навіть серед вірян, тому пастор купував їх, коли мав таку нагоду, та приносив у дім молитви. Окрім служіння в церкві, займався будівництвом та столярством. Під його керівництвом було збудовано близько сотні житлових будинків та декілька домів молитви.
Діти служителя з теплотою згадують своє дитинство та приклад батька. «Він служитель з великої літери — як проповідував, так жив і живе. Ми змалку це бачили» — розповідає донька Людмила Бак. «Кожного вечора сім’я збиралася на молитву. Батько завжди кликав, щоб усі, хто є в хаті, разом молилися» — пригадує донька Олена Бак.
Петро Мартинюк завжди і кожному бажає: «Жити тихо, мирно, покірними бути один одному, на зібрання ходити, Богу служити. До Господа найперше йти, щоб Він благословив ту чи іншу задуману справу, аби вона була влаштована й виконана згідно з Божим Словом».
Пастирське служіння було й лишається кропіткою працею, яка потребує витривалості та щирої відданості Богу. Нехай Господь благословить служителів та їхню працю.
