Праця, яку ми дуже любимо
Ми продовжуємо свою працю, яку ми дуже любимо. За цей час у нас відбулося багато подій. Побували у різних місцях, з багатьма і дуже різними людьми, в різних погодних умовах, в радості коли приймають і в смутку коли відкидають, у втомі від спеки і бездоріжжя... Дякуємо Богові, ми пройшли з проповіддю Євангелія, майже всі місця, які планували в цьому році. До цього ми проповідували в трьох районах, далі вже починається четвертий район.
Нещодавно ми були в одній церкві того району і там свідчили про нашу працю. І служитель церкви загорівся — каже що у нього давно на серці було бажанн пройти по окружних селах із Євангелієм. І попросив щоб ми з ним разом походили по їхніх селах. Уже збирає молодь на цю справу. Може хтось із них відчує покликання, і тоді ми зможемо передати їм естафету в тому регіоні. Адже не знаємо скільки ми ще тут будемо. Сподіваємося, що не тільки один служитель, а й інші люди з церкви загоряться.
Недавно ми були в одному селі прямо біля районного центру. Євангельські церкви там є і не одного братства. Зустріли одну жінку, розговорилися. Вона, як і багато хто в цьому селі, читає літературу однієї з небіблійних організацій. Ми сказали, що це не відповідає Біблії, на що вона відповіла: «Що запропонували, те і читаємо. Іншого ніхто не приніс!» Мені стало неприємно від цих слів. Подарували їй Євангеліє, розповіли про Христа. Жінка дуже зраділа, сказала, що з сестрою разом будуть читати. І ще багатьом у цьому селі дали Новий завіт і поспілкувалися.
Багато дітей радіють коли ми даруємо книжечки. Часто дорослі не дуже беруть, а діти — із задоволенням! Нещодавно отримали благословення — безкоштовний наклад дитячої та дорослої літератури для роздачі.
Проповідувати в цьому році було фізично важко — жарко. Багато брали з собою на велосипеди води і багато літератури. Втомлювалися сильно.
Коли ходимо, проповідуємо, буває дуже багато неповторних і цікавих зустрічей з людьми. В одному селі в розпал спеки на глухий вулиці ми підійшли до літнього чоловіка, який вже заходив у двір. Цей дідусь спирався на дві палиці, ледве ходив. Ми з ним заговорили, а він говорити не міг — після інсульту. Але все розумів. Пояснили йому Євангеліє, він погоджувався, кивав головою. Погодився молитися з нами. Ми говорили фразу, а дідусь в розумі повторював, коли закінчував, то кивав головою, тоді наступна фраза — і після паузи він киває. Так і молилися. Це напевно була одна з найбільш незвичайних молитов. Ми помітили, що вона справила на чоловіка вплив, він якось навіть змінився. Були й інші літні люди, які з нами молилися.
Ще в одному дворі ми дали дітям літературу і попросили передати дорослим. А потім Вася повернувся в цей двір розпитати дорогу до одного будинку. Там сидів дідусь і читав наші брошури. Він запитав: «А ти хто і навіщо тобі той будинок?» Вася сказав: «Я роздаю те, що ви зараз читаєте». Ця людина стала дякувати за брошурку «Навчи нас молитися». Каже: «Якраз це мені хотілося зрозуміти! Мені в лікарні дали Новий Завіт, я читаю, і саме це питання мені було цікаве!» Він дуже радів.
Проповідуючи ми дійшли до сіл в одному районі, де були здивовані і зраділи — багато людей там читають Євангеліє. Якась церква, а може і не одна, там попрацювала. Вася сказав, що жителі цих сіл ближче всіх оточуючих до Царства Божого. І хоча там поки немає церков, але Слово Боже працює в людях. Вони вже відрізняються від інших.
У нас в селі намагаємося подружитися з новими сусідами. Вони ще не живуть в будинку, який купили, дуже рідко приїжджають. Ми допомагаємо їм в роботі.
Якось інша сусідка, вчителька, попросила у мене таблетку. У неї був хворий шлунок, від чого постійно страждала —навіть той день пролежала і не могла нічого робити. Я запропонувала їй помолитися разом. Раніше коли я їй говорила про Бога або про молитву вона відкидала. А тоді погодилася і ми помолилися. Через кілька днів я зайшла до неї, і вона розповіла, що з тих пір нічого не болить. Слава Богу!
Ось так і живемо і рухаємося далі з Богом. Намагаємося робити те що повинні робити. Господи допоможи!
Байра Шпак, Черкаська область, уривок з листа