Радість і тривога сіяча
За вікном осінь. У нашій церкві вже минуло Свято подяки за врожай. Зазвичай на таких зібраннях кажуть, що землероб радіє вкінці, коли збирає плоди, а на початку праці в його серці — лише переживання: вродить чи ні? Але я хочу сказати, дивлячись на себе і на власні переживання, що є частка радості і на початку. Хіба не наповнювала мене радість, коли я робила грядку на свіжій, м’якій землі? Коли, посіявши зерня, загортала його зверху чорноземом — з надією і очікуванням, що скоро побачу маленький зелений паросток. Він проб'ється на поверхню і буде тягнутися до теплих променів сонця назустріч рясним дощам. У весняних роботах не менше принади, ніж в роботах осінніх.
Усе це я пишу, щоб порівняти з духовним. Бо здається мені, що зараз якраз той день і той час, щоб гарно засіяти поля Господні. Не йдуть люди натовпом до дому молитви, але Господь усі можливості розсівати Слово та благовістити.
Розповім про дитячі табори, які проводилися протягом літніх місяців. Наша команда складалася з молоді церкви м. Глобине. Приєдналися й кілька старших. Перший пробний табір провели на території помісної церкви. Там були діти з церкви і з неоцерковлених сімей. Далі табір проводили в селах Глобинського району: Горби, Землянки, Іванове Селище, Пустовійтове, Великі Кринки, Радалівка, Градизьк.
Серця дітей були дуже відкриті, батьки підходили, щоб поспілкуватися з членами команди. Ми зі свого боку намагалися постійно бути серед дітей. Біблійні уроки, сценки, гуртки та ігри — до всього ретельно готувалися. Бонусами для всіх учасників стали солодка вата і попкорн. Та головне, що діти, які вперше прийшли на християнський табір, почули Добру Новину!
Я бачу, наскільки діти потребують уваги. Вони хочуть, щоб їх помітили, щоб з ними заговорили і подарували частинку тепла. Діти йшли наче потоком. Радію можливості бути однією з тих, хто сіє Боже Слово в серця молодих людей. Адже багато приходить і підлітків.
Ціле літо — три місяці дитячих таборів. Це був благословенний час!