Сіймо Боже Слово!

23.02.2020
0
452

У Черкаській області в місті Канів, яке розташоване на правому березі річки Дніпро, уже чимало років служать місіонери «Голосу надії» — сім’я Валентина та Ольги Ковальських, а також Валентина Готь. У середині січня 2020 року мені довелося побувати там разом із молоддю церкви «Віфанія» з м. Луцьк. Наша поїздка була з метою підтримати служіння місіонерів, засвідчити жителям міста про Спасителя Ісуса Христа та розпочати одну справу.

За короткий період часу перебування в Каневі ми змогли послужити у декількох місцях. Найперше, ми відвідали будинок престарілих, де співали різдвяних пісень, розказували вірші та молилися за людей, які там проживають.

Також ми мали можливість послужити людям із інвалідністю, які з великим задоволенням приходять у місцевий територіальний центр, щоб щось змайструвати своїми руками, отримати позитивні емоції й почути вістку про Христа. З ними цим всім щотижня ділиться Валентина Готь, саме вона проводить майстер-класи з рукоділля. Щоразу це нові цікаві ідеї щодо виготовлення виробів. Для цих «особливих» людей дуже важливо бути прийнятими, почути слова підбадьорення, відчути тепло та гарно провести час.

Окрім того, ми зустрілися з дітьми в клубі «Puzzle». Час минув швидко та цікаво: грали в ігри, співали християнські пісні, спілкувалися на тему «Вибір» (Що ти обереш: яким шляхом іти — широким чи вузьким?), відповідали на запитання дітей, молилися за їхні потреби та бажання. Такі зустрічі з дітьми та підлітками наші місіонери проводять щотижня. Поки що не дуже велика кількість дітей відвідує ці спілкування. Однак вірю, із Божою допомогою все зміниться на краще, адже для Бога немає неможливої жодної речі!

А ще ми побували на місцевому ринку та на вулицях Канева з проповіддю Євангелії: співали псалми про народження Ісуса Христа, роздавали календарі та християнську літературу, спілкувалися з перехожими, які призупинялися та з цікавістю слухали спів, ставили питання.

За декілька днів нам вдалося внести свою лепту в служіння людям і збудування Царства Божого. Молодь повернулася додому. А мені довелося залишитися на деякий час ще для однієї справи.

Як відомо, у нашій країні сприятливий час для проповіді Євангелії, особливо дітям. Ще у 2005 році на виконання доручення Президента України щодо подолання морально-духовної кризи суспільства Міністерством освіти і науки України було видано наказ «Про вивчення у навчальних закладах факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства». Зазначений наказ створив умови для впровадження викладання курсів духовно-морального спрямування на загальнонаціональному рівні (а саме: доступним стало, зокрема, вивчення предметів «Основи християнської етики» або «Християнська етика в українській культурі»).

Щоб викладання цих курсів у школах Канева стало можливим, ми з Ольгою Ковальською завітали до директорів трьох (із шести) шкіл. По-різному починалися й відбувалися наші розмови з ними: одні з них спочатку були насторожені, інші – з радістю та схваленням приймали нас. Під час наших спілкувань ми представилися волонтерами, які мають педагогічну освіту й бажають допомогти формувати світогляд учнів на основі християнських цінностей. Важливу роль зіграло те, що ми показали Програми та підручники, які затверджені або рекомендовані Міністерством освіти і науки України (це викликало більшу довіру до нас). Крім того, отримати схвалення щодо проведення зустрічей із дітьми нам допомогло те, що свого часу мене Господь використав як одного із співавторів підручника «Основи християнської етики. 5 клас», який затверджений МОН. «Це великий привілей для нашої школи, що сам співавтор підручника завітала до нас», — такими були слова однієї з директорів. Розумію, що всі вищезгадані аргументи були важливими для директорів, та не цим ми хвалимося. «Приготовлений кінь на день бою, але перемога від Господа!» (Пр.21:31).

Господь ішов попереду нас у цій справі, слава Йому й подяка за це! Кожна з директорів підтримала нашу ініціативу провести «пробні» уроки (зустрічі з дітьми). «…А далі буде видно, — казали вони. — Побачимо реакцію учнів… Проаналізуємо ситуацію… Подивимося, що скажуть батьки, чи не будуть проти  й т. і.».

Хочу засвідчити, що дитячі серця (особливо молодших школярів) дуже відкриті для сприйняття Божих істин. Наші спілкування з учнями відбулися успішно. З Божою допомогою нам вдалося створити доброзичливу та сприятливу атмосферу в кожному класі, а їх було сім: три зустрічі з учнями 3-4 класів і чотири — з учнями 5-6 класів. Діти з радістю приймали нас, були активними та з цікавістю слухали про Біблію, Бога, добро й зло. Ми їм коротко розповіли про створення світу, перших людей, походження зла. Зі старшокласниками дискутували на тему «Вибір». Використовуючи фланелеграф «Дві дороги», ми обговорили важливість вибору добра (вузького шляху) в нашому житті. З п’ятикласниками розмірковували над поняттям «прощення» на основі біблійної історії про Йосипа, який зумів простити своїм братам і не ображатися на них. Відповідаючи на питання: «Що важче: простити чи просити вибачення?» — думки учнів розділилися. І не дивно, адже й дорослі дадуть відповідь кожен по-своєму. Із задоволенням діти виконували завдання на робочих листках, доповнювали наші розповіді й відповідали на запитання.

Усі без винятку школярі із захопленням спостерігали за проведенням дослідів. Один із них, коли «серце» людини, наповнене злом (вода в склянці, забруднена краплями йоду), раптом «очищалося» (за допомогою хімічної реакції вода ставала прозорою, чистою). На основі іншого досліду учні побачили, що відбувається в серці людини, коли там з’являється образа (бурхлива реакція, через край), і як реагує людина, у серці якої є прощення.

Наш Господь достойний честі й слави, хвали та поклоніння! Мене переповнюють позитивні емоції, коли згадую дитячі очі, сповнені допитливості й цікавості; коли згадую дитячі серця, відкриті до пізнання та прийняття Божого Слова.

На мою думку, варто використати з мудрістю сприятливий час сьогодні, варто спробувати, варто піти й постукати в двері навчальних закладів, запропонувати свою допомогу у формуванні світогляду дітей, переконати адміністрації шкіл у важливості викладання курсів духовно-морального спрямування. «А хто знає, чи не на час, як оцей…» ми знаходимося там, де ми є. Пам’ятаймо про закони сіяння, які спрацьовують і в наш час: якщо не сіємо — не матимемо врожаю; якщо ми, християни, не сіємо добре насіння — Слово Боже, то диявол посіє погане зерно й зіпсує поле; чим раніше сіємо — тим раніше отримаємо врожай; щедро сіємо — щедро пожнемо; сіяти правильно, постійно, з вірою — Слово не вертається марно; ми сіємо, а Бог вирощує — тільки Богові належить вся слава.

Перші кроки у викладанні курсів духовно-морального спрямування в Каневі зроблено. А далі — нехай Господь допоможе, наділить мудрістю в підготовці уроків, розробці матеріалів, проведенні наступних зустрічей зі школярами. Нехай «проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім…» (Мт.24:14).

Підтримуймо на руках молитви всіх місіонерів. Нехай Слово Боже щедро та зі сміливістю сіється в серця людей! Вірмо, що свого часу воно проросте й принесе рясний плід!

Оксана Гаврисюк

 



Додати коментар

Пожертвувати