Сім’я Федоруків: живі завдяки чуду

30.11.2020
0
66

Два роки тому багатодітна сім’я Федоруків потрапила в автокатастрофу в Криму. Автомобіль із двома дорослими та сімома дітьми злетів із траси і перевернувся. Дивом усі залишилися живими, а тепер прославляють Бога, згадуючи цю аварію. Спогадами тієї важкої ночі поділився Павло Федорук. Він родом із Рівненщини, дружина – з Волині. 20 років живуть і служать місіонерами у Севастополі.

«Дивлюся в салон, а не всі діти відгукуються»

Це був листопад 2018 року. Павло Федорук повертався із поїздки з-за кордону. Цілий день був у перельотах. Ввечері у Борисполі сів за кермо і з родиною виїхав додому. Вся ніч — у дорозі. Проїхали тисячу кілометрів. Пройшли кордон і за сотню кілометрів від дому, у Сакському районі, водій на лічені секунди відключився. Попереду якраз був різкий поворот. Бус злетів у кювет, перевернуся і зніс металевий паркан. Штирі з нього пробили дах за 20 сантиметрів від голови Павла. «Дивлюся в салон. Сидіння позривало, вікна повилітали. Машина у плачевному стані. Не всі діти відгукуються. Потім виявилося, що троє з них вилетіли на ходу. Це було дуже страшно. Чудо, що на місці ніхто не загинув» — розповідає чоловік.

Прибігли люди, викликали швидку. Павло зателефонував братам, які відразу ж приїхали із Севастополя та Євпаторії. «Звичайно, спочатку всі були в шоці, бо в момент аварії спали. Вова та Ілона були сильно травмовані, тому найбільше хвилювалися за них» — каже служитель.

У Вови постраждали верхні зуби. Згодом їх повністю виймали і ставили назад. Найбільше травмувалася найменша донька Ілона. На той час їй було 6 років. У дівчинки був сильний струс мозку, забій та крововолив у мозок. Лікарі сказали: якщо до ранку доживе, буде жити. Павло почав молитися. Розумів, що як би він сильно не хотів врятувати доньку, це від нього не залежить, бо все в руках Бога. Просив у Нього зберегти життя Ілонці. А ще просив єднання з Ним у ці миті, внутрішнього спокою і миру. Бог дав мир. Павло дочекався ранку в молитвах і сльозах, але без паніки. «Зранку лікар повідомив, що все добре. Минуло кілька днів, і донька поводилася так, ніби нічого не було. Це чудо. Коли вона з реанімації перейшла у звичайне відділення, то мала знаходитися там 21 день. Але її виписали на 14-й. Коли при виписці знову зробили знімок, лікар сказав: «Я просто дивуюся. Все ідеально. Немає ніяких слідів», — пригадує Павло Федорук.

«Діти згадують аварію як милість Божу»

Павло Федорук розповідає, що завдяки цій події пересвідчився, наскільки важливо шукати Бога в кожному дні, а не тільки тоді, коли сталася біда. «Потрібно дбати про правильні стосунки з Богом постійно. Може прийти не просто тривога. Одного разу прийде смерть. І для когось це буде тоді, коли її не чекали», — ділиться чоловік. Додає, що не потрібно думати, що маєш час. Життя може обірватися несподівано, і не буде часу, щоб попросити у Бога пробачення. Не буде можливості щось змінити. «Якби я тоді загинув, то впевнений, що я спасенний і маю вічне життя. Не чекайте тривоги, щоб звернутися до Бога. Зараз гарний час, щоб молитися, щоб покаятися у гріхах і слідувати за Христом», — каже Павло.

Сім’я про аварію не забуває. Щоправда, згадує все рідше. У спогадах поряд із болем є радість від Божої вірності. Коли переглядають фото, дякують Господу за чудо і порятунок

«Діти згадують цю аварію як милість Божу. Вчаться пізнавати Небесного Батька і довіряти Йому більше, ніж будь-кому з людей, тому що навіть ті, хто любить нас понад усе, обмежені і не всесильні. Один Господь не лише любить нас, але й усе контролює, усе може, ніколи не спить і не дрімає… Ми вчимо цього наших дітей і вчимося самі…», — зауважує Павло Федорук.

На думку чоловіка, Бог через це потрясіння хотів вплинути на внутрішній світ усієї сім’ї, змінити стан їхніх сердець і зміцнити віру. «Прийшло більш глибоке усвідомлення власної безпорадності і залежності від Бога. Ми сприйняли це в контексті наших стосунків із Богом, нашого духовного життя і Божої роботи у наших серцях і нашому житті», — підсумовує Павло.

svitogliad.com

 



Додати коментар

Пожертвувати