Слово, сказане з любов’ю

30.11.2018
0
384

Наша праця продовжується на Перемишлянщині у Львівській області. За два роки служіння ми зауважили – вкрай важливо рухатись згідно керывництва Святого Духа, це дає найбільший результат. Інколи ми планували собі їхати до якогось села, щоб як звично від хати до хати навідуватись зі словом Божим, та Бог вів по іншому. І коли прислухаємося до тих відчуттів, які Бог дає в серце, і так чинимо, то отримуємо особливе благословення.

Наприклад, в сусідньому містечку Глиняни зустрілися з одними людьми, благовістили їм. З часом більше подружилися — вони алкозалежні, але відкриті. Одного разу, перебуваючи у них, я помітив, що в домі немає опалення, тільки якась «буржуйка», яка забирає всі дрова, а тепла не дає. На стінах аж з’явився грибок. Запропонував зробити їм грубку, вони згодились. Дістали цегли і глини, та я почав мурувати. Справа чомусь ішла повільно (може, через те, що робив це вперше). День за днем я їздив туди працювати.

Час від часу приходили їхні знайомі — хто з випивкою, хто з «розборками», а хто просто подивитись, і кожному з них я проповідував. Коли хтось заходив до хати, то господар казав: «В мене працює Божий чоловік, заходь послухай Божі слова!» Говорив він наполовину по-українськи, наполовину по-російськи, ще й зі східним акцентом, адже сам — корінний афганець. Люди слухали Боже слово та говорили, що це є правда, і такого вони раніше не чули.

Але в моїй душі неодноразово був крик до Господа: «Боже дай мені любові, бо в мене не вистачає! Сьогодні вони моляться, плачуть а завтра знову п’яні…» Мені вже не хотілося нічого їм говорити, я злився, та господар сказав: «Нащо мені твоя «пєчка», коли ти мені «Господскіє» (тобто Божі) слова не говориш?» Тоді я подумки покликав до Господа: «Боже дай Слово до них, і щоб воно було сказано з любов’ю!». Кажу: «Робіть чай, помолимося!» Потім ми спілкувалися, читали Біблію. Вони знову слухали та знову плакали, плакав і я.

Одного вечора я приїхав до них. І знову прийшов Любомир, який має наркотичну залежність. І знову цілий день — «в одній руці кельня а в другій Біблія», трохи працюю, а більше проповідую. Я мав у кишені Новий Заповіт, підписав та подарував йому. Він плакав… Пам’ятаю, коли перший раз побачив Любомира — він був жорстокий, зі скляними очима і дуже сильно матюкався. В той вечір він багато раз плакав, ховаючи сльози, молився і сильно вибачався, коли матюкався. Назвав мене святою людиною і пообіцяв прийди до церкви. Господи, спаси цього чоловіка — виривається із грудей… І таких є багато, яким служиш, а вони роблять своє, але кажуть: «Говори нам Божі слова, ми хочемо слухати!»

Буває і таке, коли слова сказані без любові, і тоді люди, яким проповідуєш, не можуть відчути Божої любові. Я зрозумів, наскільки потрібно любити і з терпінням ставитися до таких людей, доки в них не відіб’ється образ Христів!

Продовжуємо відвідувати лікарні, ринки і т. д. Також служимо в церкві. Молимося, щоб Бог відкривав можливості служити молоді в нашому місті.

Ігор Хомич, Львівська область, уривок з листа



Додати коментар

Пожертвувати