Тільки Бог вирішує, як зцілювати
Моє дитинство та юність проминули без віри в Господа. До Бога навернувся в 44-річному віці, прийняв святе водне хрещення, а через рік захворів на цукровий діабет. Показники цукру були досить високі — близько 20 ммоль/л. Коли пішов до ендокринолога, лікарка подивилася аналізи й сказала, що потрібно колоти інсулін. Наступного дня потрібно було прийти з паспортом, оформити все та отримати той інсулін на цілий місяць.
Коли повертався додому, то стогнав, плакав, молився, кликав до Бога — так не хотілося мені колотися інсуліном. Удома разом із дружиною також плакали й молилися. Усю ніч я провів у молитві на колінах. Уранці, тільки-но розвиднилося, зібрався й пішов у поліклініку. Прийшов дуже рано й сів під кабінетом ендокринолога. До прийому лікарів було півтори години. У коридорі — лише санітарки. Невдовзі санітарка вийшла з кабінету ендокринолога, і я помітив, що вона не вимкнула світло. Через прочинені двері заглянув до кабінету й побачив за лікарським столом старшу жіночку з дуже сивим волоссям. Я попросив дозволу зайти та, отримавши його, розказав причину свого візиту. А вона відповіла: «Ти завжди встигнеш «сісти» на інсулін. Почнімо з дієти». Її слова були для мене мов бальзам на серце.
Та жінка дала мені папірець, щоб я записував, і стала розказувати, що можна їсти, а чого не можна. Список того, чого не можна їсти, був у кілька разів більшим того, що можна. Наступного дня розпочалися мої дієтичні страждання, їсти хотілося постійно. Уночі снилася їжа, за стіл сідав — хотів їсти, уставав із-за столу — хотів їсти. За перший місяць дієти втратив 8 кг, за другий — 7, за третій — 4. Моя дієта тривала 11 місяців і 21 день, хоча вже на кінець третього тижня рівень цукру нормалізувався й весь час був у нормі. Через три місяці вирішив піти до лікаря знову, щоб розширив мені дієту, бо несила була терпіти почуття голоду.
Коли зайшов до кабінету, то побачив молоденьку лікарку, розповів їй про минулий візит та висловив бажання поспілкуватися знову з тією сивочолою жіночкою. А вона відповідає: « Я тут працюю вже десять років — і за весь цей час у нас ніколи не було старшої сивочолої лікарки». Тоді я пішов до завідувачки відділення — і вона сказала те ж саме: у них ніколи не було сивочолої старшої лікарки. Тоді я звернувся до завідувачки поліклініки, вона каже: «Ви щось переплутали, у нас ніколи не було такої лікарки». Вийшов із поліклініки й думаю собі: «Свідомість не втрачав, пам’ять при мені, ніби все нормально. То що ж тут діється?» Тоді надумав піти до пресвітера церкви, щоб поговорити з ним про це.
Коли розповідав йому, то помітив, що він посміхається. А коли все розповів, пресвітер запитав мене: «А ви ж молилися?» — Кажу: «Та не те слово, я кричав до Бога, щоб зцілив». Пресвітер тоді: «Один Бог вирішує, як Йому зцілювати: чи через ліки, чи через молитву братів, чи руками лікарів, чи через ангела, якого Він вам послав». Після його слів мені стало радісно: «Невже Господь почув мене такого незначного й послав Свого ангела?» А разом із цим і страшно, що Він чує кожне наше слово й думку.
Так ось, як я вже згадував, моя дієта тривала 11 місяців і 21 день. Тоді мене запросили на відкриття дому молитви в с. Чорниж, яке мало відбутися 14 січня. Ми разом із братами приїхали завчасно, у приміщенні було достатньо місця. Та чим ближче до початку зібрання, тим більше людей приходило. Довелося винести всі лави, щоб люди розмістилися. Було стільки багато людей, що всі стояли один біля одного настільки щільно, що неможливо було й розвернутися. Повідчиняли вікна, незважаючи на зимову пору, бо люди стояли навіть зовні під вікнами, щоб почути. Я розумів, що мене Бог від цукрового діабету зцілив, але від тривалого стояння з’являвся біль у правому підребер’ї. Уже через 20 хвилин біль став нестерпним. Спробував іти до дверей — бачу, що не вдасться протиснутися. Тоді вирішив через вікно, яке було поруч. Попросив брата, щоб допоміг мені перелізти через нього, та щойно налаштувався це зробити, як за кафедру вийшов Григорій Філімончук і сказав: «Ми з братами вирішили, що я буду закінчувати зібрання, але Бог мені відкрив, що тут є людина, яка дуже страждає від болю, тому не буду багато говорити, а одразу почнемо молитися за зцілення. Кладіть одну руку на хворе місце, а другу піднесіть догори — і будемо молитися». Як я почув це, то мене аж ніби струмом пронизало від маківки до п’ят: «Та це ж про мене він говорить!» При перших же словах молитви біль минув назовсім.
Повернулися додому дуже пізно, десь біля другої години ночі. Дружина запитала, чи розігріти гречки поїсти. А я вже на ту гречку й дивитися не міг, бо, бувало, що тричі на день її їв. «Ні, — кажу, — дай чорного хліба з салом і часником, бо мене Бог зцілив». Так поступово я став розширювати свою дієту, і жодна їжа мені не шкодила. Господь зцілив мене повністю, і я вдячний Йому за це.