Тривожний дзвінок
Щонеділі ми з сім’єю проводимо богослужіння в церкві с. Репужинці. Також відбуваються заняття для дітей та підлітків, які включають біблійні уроки, рукоділля, уроки вокалу та гри на фортепіано. Діти дуже люблять ці заняття та охоче відвідують їх. Вирішили трішки покращити зовнішній вигляд дому молитви, тому закупили необхідні матеріали для ремонту фасаду.
На жаль, не все так добре у житті, як би хотілося. Після того як я отримав травму ока, пройшов період, Господь допоміг пройти цей непростий час для нашої сім’ї. Але одного дня ми отримали тривожний дзвінок від мами моєї дружини, що в тата раптово стався параліч і треба викликати швидку допомогу. Ми в ту ж хвилину зрозуміли, що мова йде про інсульт, звичайно, їм потрібно було негайно їхати в лікарню, але вдома залишалися двоє неповнолітніх хлопчиків, менші брати моєї дружини. Ми прийняли рішення їхати до них, хоча це близько 100 км. Діти були налякані та розгублені, ми їх заспокоювали, молилися разом. У тата діагностували інсульт внаслідок розриву аневризми головного мозку та параліч лівої частини тіла. Прогнози лікарів були невтішними, була загроза життю. Ми підтримували маму з татом, залишалися з дітьми. Багато перебували в молитві, шукали необхідні фінанси, бо єдиним шансом на життя була дуже дороговартісна операція на головному мозку. Вдячні Богу, що десятки небайдужих людей підтримали наших рідних і фінансами, і молитвами. Найтяжче було пережити час операції. Але Господь явив Свою милість і після більш як п’яти годин ми все ж почули радісну новину від лікаря: «Він живий, все пройшло добре». Тато був живий і це вже для нас було чудом та перемогою. Мама залишалася біля нього в лікарні, оскільки потрібен був цілодобовий догляд, а ми у свою чергу допомагали по дому та з дітьми. Їздили відвідувати тата в лікарню, привозили їжу, бо потрібне було спеціальне харчування. Це тривало декілька місяців, це було дуже виснажливо фізично та морально, але дякуємо Богу, що Він зціляв тата. За період нашого перебування у Заріччі, ми неодноразово служили в помісній церкві, а також на домашній групі, свідчили про місіонерську працю та заохочували служити Богу та людям. Декілька разів їздили додому, а діти були під нашою опікою весь той час. Коли тата виписали з неврології, він був переведений в реабілітаційне відділення. Там його поставили на ноги та навчили ходити з тростиною. Коли привезли батьків додому, то змогли повернутися до звичного ритму життя та служіння.
В селі, де ми проживаємо, я часто служу людям фізичною працею, допомагаю та проповідую їм Євангелію. Багато з них охоче слухають, ставлять питання та цікавляться вірою в Бога. Часто спілкуємося з ними на духовні теми. Люди дуже доброзичливо до нас ставляться, а ми у свою чергу служимо їм Словом і ділом. Підтримуємо сільський медпункт — завозили необхідні медичні матеріали та допомогу для військових з нашого села.
Сергій Тоюнда, Івано-Франківська область, уривок з листа