Вдома і в гостях
Ця зима нам запам’яталася сніговими пейзажами, сильними морозами, заметами, сміхом дітей, які з’їжджають із гірок. Але найбільше — білою периною, прообразом чистоти. Хай у наших серцях завжди відображається чистота Божої любові, щоб бути світлом для людей!
На початку зими ми почали підготовку до різдвяного служіння (25 грудня). Разом з дітьми з недільної школи і підлітками готували програму для батьків. Старалися усіх задіяти — хтось вчив пісні, хтось вірші, також вирішили зняти відео про наше служіння.
Разом з усіма дітьми зайшли до хати кожного з них і запросили на святкове служіння. Батьки реагували дуже позитивно, дивувалися від такої кількості гостей. Зрештою на зібрання прийшли 12 невоцерковлених дорослих, дітей було — 25. Усім дуже сподобалася програма, відеоролик. Після основної частини пили чай із невеликим перекусом. Одна бабуся, чиї онуки приходять на недільну школу принесла великий пакет цукерок і мандаринів.
6-9 січня 2021 року в нас служила команда підлітків із «Церкви святої Трійці» (м. Нововолинськ). Наша ціль була — принести Благу Вістку про народження Ісуса Христа в кожний дім. Більшість людей відкрили нам двері, хтось плакав, хтось посміхався, хтось розповідав про свої проблеми, за кількох ми молилися. Одна літня жінка дуже шкодувала, що не відкрила нам минулого року.
Регулярно проводили недільну школу, підліткове служіння, запрошували дітей до нас в гості серед буднів, це сприяло нашій дружбі з ними. Протягом зими щотижня старалися відвідувати хворих і літніх людей. Про це трохи детальніше.
У день Різдва у мене виникло бажання зайти до Ольги, вона живе недалеко від нашої церкви. Її не можна було впізнати — дуже схудла, рак став сильно прогресувати. Жінка розказувала про своє життя. В кінці розмови я запитав, чи є якийсь гріх, який розділяє її з Богом. У відповідь почув: «Є — і мабуть Бог ніколи не простить!» Я пояснив що є тільки один гріх, якого Бог не прощає, а всі інші прощає. Вона дуже зраділа, ми помолилися молитвою покаяння.
Також ми часто відвідуємо Валентину і Миколу, спілкуємось на різні душевні теми. Але не раз з душевних переходимо на духовні. Якось жінка запитала, як їй жити з її втратою. Вона дуже тяжко переживає смерть дочки, втрачає сенс жити далі. Я пояснив, як потрібно про це говорити з Богом, ми помолилися. Стараємося підтримувати цю сім’ю морально.
Цієї зими почали відвідувати сім’ю, де жінка доглядає своїх незрячих брата і свекруху. Вони нас дуже гарно приймають. Петро — дуже освічений начитаний чоловік. Разом роздумуємо на теми «У чому справжня радість?», «Як бути щасливим?» тощо.
Заходимо до бабусі, яку доглядає жінка на ім’я Любов. Якось вранці я зайшов, а бабуся спала. То ми більш як годину спілкувалися з Любов’ю. Вона багато запитувала щодо церкви, Бога, віри, молитви. Дійшли до теми забобонів — у що ми віримо, те й збувається. Тут жінка розказала історію зі свого життя. 20 років тому вона допомогла одній бабусі, від грошей відмовилася. Бабуся запропонувала їй поворожити. І передрекла, що скоро поза домом помре її чоловік, а вона сама помре після 60 років страшною смертю. «Ілле, мені 59 років, чи є якась молитва, що мені робити?» — запитала жінка. Я пояснив, що вихід — у Господа, Який дає життя. Ми молилися, вона плакала, відрікалася від слів ворожки, каялася перед Богом. Я запропонував їй читати Біблію, запросив до церкви. Як добре, що є Господь, Який звільняє від гріха і страху!
Після Різдва відвідали багатодітну сім’ю (шестеро дітей) у с. Великий В’язівок, яке знаходиться за 7 км від нас. З мамою цих дітей ми познайомилися рік тому в пологовому будинку. Діти виявилися дуже вихованими, ми на кухні пили чай і спілкувалися на різні теми. Прощаючись, Юля сказала, що їй дуже сподобалося проводити разом час. Тож ми домовилися приїжджати один до одного в гості.
11 лютого у нас народилась донечка. Ми молилися, щоб Бог допоміг нам з житлом, і Він почув нашу молитву!
Дорога церква, моліться людей у нашому селі, щоб вони відкривали свої серця для Бога.
Ілля Кантерук, Полтавська область, уривок з листа