Як виникла церква у селищі Диканька

31.10.2018
0
98

Якщо  прослідкувати історію утворення будь-якої помісної церкви, то, як правило, за лаштунками знайдеться чиясь історія, пов’язана із особистим вибором: «або-або». Василь Медведь, пастор церкви у селищі Диканька на Полтавщині (тому самому, яке прославив на весь світ Микола Гоголь), теж має подібне свідчення.

Від роботи в банку до селищного пастора

Народився я у місті Острозі на Рівненщині, де у 18-річному віці прийняв водне хрещення. Закінчив Острозьку академію та пішов на роботу в банк. У церкві працював із молоддю і навіть не мріяв  про місіонерство. Однак Бог мав інші наміри…

У 2002-му батьки переїхали на Полтавщину, оскільки молодша сестра хворіла, і їй треба було змінити клімат. Коли приїхав до батьків, уперше потрапив на зібрання в Полтавській церкві ХВЄ, де на той час служили єпископ Степан Павлусь та нинішній пастор Михайло Роман. Вони запропонували почати служіння у Диканьці, де ще не було церкви. Вибір був непростим, адже на той час я 12 років відпрацював у банку і пройшов шлях від економіста до начальника відділення. Як віруюча людина, почав шукати Божого керівництва, та зрештою обрав служіння. Незабаром одружився і ще глибше пустив корені на Полтавщині!

У 2004 році у Диканьці було проведено велику як для цієї місцевості євангелізаційну роботу: протягом п’яти днів у селі працювала благодійна медична клініка, а вечорами проходили богослужіння. У ті дні на зібрання приходило багато людей, та коли клініка поїхала, з нами залишилося лише троє — з них і почалася церква. Потім стали приходити й інші — хрещення приймали по 3-4 людини на рік.

Мама працювала медсестрою безкоштовно

Неповним було б свідчення без згадки про мою маму — Ніну Петрівну.  Вона навернулася до Бога у 1989 році. А через два роки отримала чудесне зцілення: під час народження четвертої дитини сталася патологія, після яких жінки тоді не виживали. Батько ухопився за останню надію — поїхав до віруючих і попросив про молитву. І було пророче слово: «Буде жити». І справді, мама повністю відновилася, а батько увірував.

Мама все життя пропрацювала медсестрою. Коли батьки переїхали на Полтавщину, вона вже була на пенсії, але оскільки знала свою справу, продовжувала допомагати людям: кому крапельниці ставила, кому уколи колола і грошей не брала. Таким чином мала гарну можливість благовістити.

Про духовну війну і особистий євангелізм

У Диканьці гарно працює особистий євангелізм, тоді як зібрати людей на масштабну євангелізацію майже нереально. Люди закриті. Те, про що писав Гоголь, на жаль, має сильний вплив — елементи окультного демонічного характеру… Але нас Бог береже. Вірю, що церква і надалі отримуватиме перемогу за перемогою у духовному світі!

P. S. Церква у Диканьці порівняно невелика: на недільних зібраннях буває до 60 людей. 7 жовтня 2018 року община святкувала День подяки. На богослужіння приїхав хор із Полтави. Проповідь виголосили старший пресвітер обласного об’єднання Михайло Роман та старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко.

chve.org.ua

 



Додати коментар

Пожертвувати