За мить до смерті

22.12.2020
0
57

Найцінніше на Землі — життя, яке можна втратити за мить, незалежно від того, скільки вам років і яке у вас здоров’я. 20-річна Лілія Простопчук із м. Луцьк відчула це у своєму житті й тепер переконана, що завтрашній день не в наших руках. Подія, яка трапилася з нею 19 березня 2020 року, навчила її цінувати життя.

Але це був не перший випадок, коли їй загрожувала смерть. «Коли я народжувалася, а це було 6 липня 2000 року, моє серце зупинилося. Я зовсім не плакала, мої очі були наповнені кров’ю, а тіло було синім через те, що стався крововилив у мозок… Але молитву батьків почув Господь — і моє серце забилося», — розповіла дівчина.

Діагноз лікарів шокував батьків Лілії і спонукав їх до ще більш ревної молитви. «Після народження мене віднесли в реанімацію, а коли через декілька днів принесли мамі, то вона побачила, що мої руки й ноги скручені, не такі, як у всіх здорових діток. Лікар сказав мамі, що не може гарантувати ані одного відсотка, що я матиму повноцінне життя».

Цілий рік мама в молитві просила Бога оздоровити доньку. І дивовижне зцілення відбулося — руки й ноги випрямилися, донька стала повноцінно ходити, а згодом і бігати. Щастю батьків не було меж.

Лілія згодом і сама не раз отримувала відповіді на свої молитви й відчувала Божу турботу. Але 19 березня 2020 року її життя знову опинилося в небезпеці. «Я цей день пам’ятаю як учора. Вранці проснулася, помолилася, у мене були свої плани на день. До того ж я розписала всі свої справи навіть на наступний тиждень», — пригадує дівчина.

Разом із Тарасом, молодшим братом, на мотоциклі Лілія поїхала до старшого брата, якому потрібна була її допомога. Дівчина сподівалася, що за десять хвилин вона буде в нього. «Коли ми їхали, я уявляла, як буду допомагати Назару, а також планувала особисті справи на вечір. Тоді я зовсім не думала, що можу померти. Та коли Тарас став швидко їхати — перед нами з’явилася машина. Я зрозуміла, що зіткнення не минути. У моєму розумі промайнули думки: «Що зробити, щоб не потрапити в аварію? Що можна змінити зараз, щоб далі жити?» Та коли розплющила очі, то вже лежала на землі, з мого обличчя стікала кров, я не відчувала свого тіла. У цей момент мені стало страшно, що, можливо, не зможу ходити. Я стала молитися, щоби Бог зберіг мені життя».

Лілія та її брат дивом залишилися живими. Вони отримали страшні травми. Працівники швидкої надали їм медичну допомогу та доправили до лікарні. «Я переконана, що в цій аварії мене зберіг Бог. У мене була розрізана губа, підборіддя, вибитий зуб, а також травмоване плече, інші частини тіла були неушкодженими. Зіткнення було сильним і могло спричинити смерть, однак я була врятована. Вірю, що саме Бог проявив свою милість наді мною…» — розповідає Лілія.

«Дуже часто я чула історії, як люди, потрапивши в аварію чи в іншу смертельну ситуацію, пригадували своє життя й просили в Бога прощення за погані вчинки. У мене ж під час аварії не було часу для того, щоб усе згадати й помолитися. І я зрозуміла, що мені потрібно бути завжди готовою до смерті, адже не знаю, коли помру.

Але якби я тоді померла, то, вірю, що моя душа опинилася б у небесах — і я зустрілася б з Ісусом. Чому? Бо одного разу я увірувала в Ісуса Христа, покаялася у своїх гріхах і прийняла рішення служити Богові. Вірою отримавши прощення гріхів, я стала жити згідно з принципами Біблії. Це все це дає мені впевненість у спасінні моєї душі. Так, віра батьків не рятує мене від гріха і не визначає місця мого перебування після смерті. Лише особиста віра, усвідомлений вибір іти за Богом дає мені впевненість у вічності з Ісусом Христом».

«Хто вірує в Нього — не буде засуджений; хто ж не вірує — той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів.3:18).

За матеріалами телепередачі «Крок назустріч»

 

 



Додати коментар

Пожертвувати