Зміцняючись від слабкості

31.10.2020
0
181

Мені часто доводилося чути фрази: «Добре тобі!» або «Та що тобі — у тебе все є!»

Мені й справді добре.

І в мене справді все є.

Дарма, що холодильник інколи буває порожнім, банківський рахунок не милує око, здоров’я швидше засмучує, аніж тішить, а моїх обов’язків вистачило б, щоби забезпечити роботою кількох людей.

Але я не про це.

Бо не від цих речей залежить мій добробут.

Сьогодні перечитувала 11 розділ Послання до євреїв.

Кілька разів.

Плакала.

Бог промовляв до мого серця.

Коли я оглядаюся на пройдену дорогу, то розумію, що якби не віра в Бога, то моє життя виглядало б геть зовсім по-іншому.

***

Коли мені було 13, я впала з печі на гарячу кухонну плиту — прямісінько в каструлю з окропом. Піднялася й пройшлася босими ногами по розпеченій сільській плиті.

Місяць лежала в одному положенні — на животі.

Просила Бога допомогти мені.

Вижила.

У 16 — провела в останню дорогу маму. У 20 — тата, у 28 — брата.

Переїхала жити в іншу країну.

Народила дитину з серйозними фізичними вадами.

Усі троє дітей з’явилися на світ через кесарський розтин.

Ми з чоловіком пережили 13 операцій нашого сина, щоразу сподіваючись, що наша дитина прокинеться після чергової порції анестезії.

Ми просиділи три дні в реанімації біля його ліжка, дивлячись на дихальну трубку в його горлі й безліч датчиків, прикріплених по всьому тілу, сподіваючись, що він вийде з коми.

Ми пережили багато нападів епілепсії в сина й вірили, що він виживе й що це — останній напад.

Ми провели сотні безсонних ночей біля нашого хворого хлопчика, сотні відвідин лікарів, консультації, стаціонари, реанімації, реабілітації, терапії…

***

А сьогодні я читала про віру — про людей, які начебто й не вчинили нічого аж надто героїчного.

І серед того переліку знайшла те, що мене вразило аж до глибини — герої віри ЗМІЦНЯЛИСЯ ВІД СЛАБОСТІ.

Коли я думаю про пройдений шлях, то розумію, що інколи моєї сили не вистачало навіть на те, щоб уранці підвестися з ліжка.

Але я вставала, бо вірила: Бог дав день — і дасть сили його прожити.

Я не з тих героїв, що завойовують силою, — не осудіть мене, будь ласка.

Я з тих людей, які не раз дивилися смерті в очі — і вижили. Не власними зусиллями — через визнання свого безсилля й сили Божої.

Я з тих, що лише малу дещицю розуміють ціну життя — і безмежно вдячні за нього.

Я людина, яка давно добровільно віддала своє життя на Божий вівтар.

І в теперішніх обставинах, коли світ сходить із розуму від страху перед підступною хворобою, я також не знаю, що принесе завтрашній день, — у мене в сім’ї двоє людей у підвищеній групі ризику.

Я лише дію згідно з давно випробуваним сценарієм — віддаю все в Божі руки. Бо вони найнадійніші. А мої руки вільні для того, щоб піднести їх до неба.

І тішуся кожному подарованому дневі.

Вірю, Господи! Поможи моєму невір’ю!

***

І так мені добре! Бо Ісус завжди зі мною!

І в Ньому я маю все, що треба!

Світлана Галюк



Додати коментар

Пожертвувати