Пробудження серед військовополонених солдат
У двадцятих роках минулого століття Західну Україну, яка в той час перебувала у складі Польщі, охопило велике духовне пробудження. Тисячі людей наверталися до Бога...
Рушійною силою цього пробудження були прості люди, які ходили від села до села, від міста до міста й проповідували Євангелію.
Цікаво відзначити, що це пробудження почалося за кілька років до того, як на горизонті з’явилися такі п’ятидесятницькі діячі, як Густав Шмідт, Артур Берггольц та Іван Воронаєв. Іншими словами, Велике п’ятидесятницьке пробудження двадцятих років спочатку не було п’ятидесятницьким, тому що про хрещення Святим Духом тоді ніхто навіть ще й не чув.
Якось я запитав свого батька, який ще застав те пробудження в самому розпалі: «Хто приніс пробудження в Західну Україну на початку двадцятих років? З чого воно почалося?»
Його відповідь мене, м’яко кажучи, здивувала...
«Усе почалося відразу ж після закінчення Першої Світової війни, — сказав він мені. — Під час війни сотні людей, які служили в царській армії, здалися в полон німцям. Там, у Німеччині, в таборах для військовополонених, вони покаялися, прийняли Ісуса в своє серце й після повернення на батьківщину почали ходити й проповідувати Євангелію...»
Його слова здивували мене. Адже до цього існувала думка, що Велике пробудження в Західній Україні розпочалося з повернення реемігрантів з Америки, які підхопили вогонь на Азуза-Стріт. Тому теорія з військовополоненими була для мене чимось новим.
Оскільки я вивчаю історію різних пробуджень, став шукати все більше інформації на цю тему й весь час запитував: «Як наші люди могли пізнати Бога в таборах військовополонених у Німеччині? Хто їм там проповідував? Німці, американці чи наші?»
Усе це було для мене великою загадкою, поки я не натрапив на історію чудової людини на ім’я Вільгельм Фетлер (він же Василь Малов).
На початку 20-го століття в Росії спалахнуло велике євангельське пробудження. Епіцентром цього пробудження стала столиця Російської імперії — Петербург. Цікаво відзначити, що в основному це пробудження торкнулося вищих верств населення, бо до Бога прийшли найбагатша людина Росії Василь Пашков, міністр шляхів сполучення Олексій Бобринський, графиня Софія Лівен, княжна Єлизавета Черткова й інші.
І одним із найбільш великих духовних трудівників того часу був Вільгельм Фетлер.
Вільгельм народився в 1883 році в Латвії в сім'ї баптистського пастора. Після закінчення коледжу Сперджена в Англії Фетлер повернувся в Росію й відкрив у Петербурзі першу баптистську церкву.
Його служіння були настільки популярними, що бажаючих їх відвідати не могли вмістити навіть найбільші будівлі Петербурга. У 1910 році Фетлер розпочав будівництво церковної споруди. Дозвіл на це йому особисто вручив цар Микола II. Через два роки будівництво було завершено, і нова будівля, відома як «Дім Євангелії», відчинила свої двері для парафіян: сучасний зал на 2000 місць, підвищення для хору на 120 місць, ще два допоміжних зали на 400 і 600 місць! Це була, так би мовити, перша мега-церква в Росії!
У 1912 році Фетлер передав служіння іншим братам і повернувся в рідну Латвію. За короткий час у Ризі була зведена величезна церква «Дім Голгофи», яка вміщала 1000 чоловік!
Бачачи величезний успіх в своєму служінні, Фетлер у 1915 році передав служіння в Ризі й поїхав у найбільше місто Російської імперії — Москву.
Але після кількох служінь у Москві 29 квітня 1915 року Фетлер був заарештований і засуджений до довічного ув’язнення на каторзі. Кажуть, що арешт Фетлера був замовлений особисто Григорієм Распутіним.
Але через знайомства з петербурзькими аристократами довічне ув’язнення замінили на депортацію з країни. Про арешт Фетлера навіть написано в «Нью-Йорк Таймс».
У цей час у Європі вже вирувала Перша світова війна. Так, спакувавши свої валізи, сім’я Фетлерів виїхала до Швеції (у нього було 13 дітей!).
У Швеції Фетлер намагався знайти себе й іноді, кажуть, навіть впадав у депресію, запитуючи себе: «Чому Бог допустив, щоб у цей важкий для Росії час мене вислали з країни? Я б міг стільки ще зробити для Бога, адже в Росії тисячі людей відгукувалися на проповідь Євангелії...»
Ситуація докорінно змінилася після того, як Фетлера відвідав брат із Петербурга — Іван Урлауб. Іван розповів про жахи війни й повідомив, що в німецькому полоні перебуває близько двох мільйонів військовополонених із України й Росії.
І тут Фетлер зрозумів, що в такий незвичайний спосіб Бог готував для нього «нову ниву»: «Тебе вислали з Росії, але Росія прийшла до тебе...»
Так зародилася ідея створити служіння для досягнення Євангелією російських військовополонених у німецьких таборах. Але Фетлер розумів, щоб втілити цю ідею в життя, потрібні великі зв’язки, безліч співробітників і фінанси. Тому сім’я Фетлерів попрямувала в США (нагадую: у нього було 13 дітей).
Після прибуття в Америку Фетлер заснував Євангельський комітет по роботі серед російських військовополонених в Європі. На зібрані гроші друкувалися Біблії і Нові Заповіти, а також християнська література передових євангельських проповідників. Його дружина Варвара особисто перекладала на російську мову книги багатьох відомих проповідників: Сперджена, Торея й Муді.
У лютому 1916 року, заручившись підтримкою впливових американських церков, Фетлер приступив до нового служіння — євангелізації російських військовополонених у Німеччині.
Результати його роботи були просто колосальними. За короткий час Фетлеру вдалося поширити 1 мільйон 625 тисяч одиниць духовної літератури! Йому допомагали багато співробітників, а також 900 військовополонених-добровольців, які ходили по бараках, безкоштовно роздаючи Біблії й інші християнські книги.
В цілому за час полону в 36 військових таборах покаялося 20 тисяч військовополонених і 500 з них закінчили біблійні курси, підготовлені місіонерським союзом.
Після закінчення Першої світової війни ці люди повернулися на батьківщину й масово понесли Євангелію в свої міста й села.
Багато з колишніх військовополонених втекли з СРСР і попрямували в Західну Україну, яка тоді перебувала в складі Польщі. Так і почалося Велике Євангельське пробудження.
Один із найвідоміших трудівників — Іван Зуб-Золотарьов. Будучи уродженцем Полтави, він утік до Західної України від комуністів і став проповідувати Євангелію у Волинському воєводстві, приводячи до Бога тисячі людей.
Так повсюдно стали з’являтися перші євангельські церкви — в Україні, Білорусі та Росії.
Через кілька років після початку цього пробудження в Україну стали повертатися реемігранти з Америки, несучи звістку про хрещення Духом Святим. Євангельські церкви Західної України та Білорусі швидко підхопили це нове вчення, і так зародилося одне з найбільших пробуджень в історії церкви, відоме як Велике п’ятидесятницьке пробудження. Але це вже зовсім інша історія...