Микола Кулакевич: «Тепер люди налаштовані на богошукання»

22.04.2022
0
732

Спілкуємося з Миколою Кулакевичем, пастором-місіонером із с. Пархомівка Харківської області. Микола одружений, батько трьох дітей. З початку військової агресії активно займається гуманітарним служінням на Харківщині та Сумщині.

Де та як тебе застала війна?

— Я був у Києві, куди поїхав за будівельними матеріалами для будинку молитви, і там ночував у друзів. О 5-й ранку мене розбудили звісткою, що почалася війна.

Як ти сприйняв цю інформацію?

— Уся команда місіонерів і служителів нашої церкви знала, що робити на випадок війни, тому що ми про це говорили. Першочергова задача була — вивезти всіх сестер-місіонерок із Харківської області на більш безпечні території — і ми відразу за це взялися.

Ти й твоя родина тепер у безпеці?

— Родина моя в Рівненській області, а я тут — у Харківській. Наскільки це безпечно — важко сказати. Якби сидів вдома в підвалі, то був би в безпеці, а коли залучений до волонтерської діяльності й часто їжджу з братами в місця, де ведуться бойові дії, то не думаю, що це безпечно. Але Бог — наш захист, ми молимося, довіряємо Йому — і йдемо туди, куди інші не хочуть іти.

Церква залишилася чи евакуювалася?

— Церква вся залишилася. Навіть ті, які були десь на заробітках, повернулися — і всі на місці, за винятком сестер-місіонерок.

У час війни життя й служіння церкви сильно змінилися?

— Церква тепер уся задіяна, і немає людей, які були б без роботи. До нас привозять продукти, церква їх фасує, і майже кожного дня ми проводимо євангелізацію в якомусь із сіл нашого району. Ми додали часу на церковні служіння, і люди приходять у церкву, гаряче моляться. Це відбувається більш активно, ніж до війни, немає таких людей, що пропускали б служіння. Тож ми активізувалися й служимо всі разом.

Знаю, що ти й до війни був активний у соціальній роботі. У чому відмінність тепер?

— Для нас і справді цей напрям роботи не є чимось новим, просто масштаб праці суттєво зріс. І ще одна відмінність у цей час у тому, що люди дуже налаштовані на богошукання. Скажімо, коли ми раніше під час наших соціальних заходів проповідували людям, то було видно, що вони прийшли лише за їжею чи одягом. Тепер ставлення змінилося: люди нас запитують, телефонують щодо духовних консультацій, запитують про богослужіння. Наші церкви, що були лише на стадії утворення, тепер повні людей. Ми навіть додали ще одне служіння в середу на 10:00 — і в нас повний дім молитви, це й переселенці, і просто люди з села, які приходять виключно за Божим Словом і молитвою, бо в ці дні ми не роздаємо ніякої допомоги.

— У чому полягає допомога? Що ви роздаєте?

— По-різному, залежно від того, де й кому. Наприклад, у селах ми овочів не роздаємо, а в місті роздаємо навіть картоплю. Загалом — продукти харчування, це основне. Завжди актуальні засоби гігієни, дитячі підгузки тощо. Це те, що люди брали зі сльозами, бо хоч фінанси в декого з них і були, проте купити було неможливо. Ще була гостра потреба з хлібом. Були села, куди не довозили хліб по два тижні, і лише завдяки церкві люди могли його отримати. Певні категорії населення, можна сказати, виживали лише завдяки церкві. Ми навіть зустрічали людей, що мліли від голоду. Тепер постає питання з одягом, оскільки люди втікали взимку, а вже весна. А в зону бойових дій, де йдуть постійні обстріли, ми взагалі завозили готову їжу: вареники, котлети тощо. Було ще прохолодно — і можна було це завезти без ризику псування. Військовим ми завозимо теж готову їжу, засоби гігієни, шкарпетки, футболки, берці, бронежилети тощо.

Яким категоріям населення ви зазвичай допомагаєте та як?

— Якщо в населеному пункті є церква, то саме вона стає пунктом видачі допомоги переселенцям та нужденним. Якщо ж церкви немає, то ми роздаємо привезене прямо з машини всім людям, яким повідомили старости сіл. Це ми робимо раз на тиждень. Військовим допомагаємо зокрема через замполітів, командирів.

Ми помітили, що тепер у людей набагато гостріша потреба в допомозі, ніж було до війни. Ми формуємо продуктовий пакет так, щоб середня сім’я могла прожити 3-5 днів. Були випадки, коли ці пакети рятували життя.

Зараз дуже великі черги, щоб отримати допомогу. Буває до 1500 людей. Спочатку їм коротко проповідуємо, закликаємо до молитви й після цього роздаємо пакети.

Скільком приблизно людям ви допомогли за цей час?

— Через наш склад на сьогодні (10 квітня 2022 року) пройшло понад 300 тонн гуманітарної допомоги, переважно продукти харчування, а також трохи засобів гігієни та одягу. Один продуктовий пакет — це десь 5-6 кг, тому можна порахувати.

Ці набори роздавали в Харкові та області, а також частину в Сумській області, особливо в Охтирці, яка на той час була відрізана від Сум, але вільна з нашого боку. Переважна ж більшість наборів — саме для Харкова, тому що його до цього часу обстрілюють, і є потреба. Також є потреба в селах, бо хоч соціальні виплати є, але на картку, а придбати щось через картку в селі часто нереально.

Ми працюємо зі старостами громад, вони досліджують ситуацію — і повідомляють нам, де та яка є потреба. Це нам дуже допомагає. Нещодавно один староста навіть вручив нам подяку перед всіма людьми. Як він сказав — це від 3100 людей, яких ми годували протягом місяця.

Звідки берете кошти на увесь цей обсяг допомоги?

— Ми тісно працюємо з УЦХВЄ, без якої не змогли б нічого такого зробити. Це переважно обласні об’єднання — Рівненське, Волинське й Чернівецьке. Також допомагає ОЦХВЄ, яка активно долучилися до цієї праці. Крім того, підтримують друзі та родичі з-за кордону.

Чи потрапляли ви в якісь небезпечні ситуації?

— Так, було. У місті ми стараємося роздавати швидко, бо одного разу буквально через годину після нашої акції саме на те місце, де стояли люди, прилетів снаряд. А одного разу в Харкові метрів за 50 від нас щось упало. Ми зупинилися й побачили снаряд, що застряг у землі й не вибухнув. Бог помилував.

Як ти бачиш кінець війни?

— Так, як і початок: прокинуся — і мені скажуть, що війна закінчилася.

Розмовляв Валентин Ярошенко

 



Додати коментар

Пожертвувати