Ключ для євангелізації балканських народів

17.12.2018
0
82

З 29 листопада по 10 грудня цього року завідувач Місіонерського відділу УЦХВЄ, директор місії «Голос надії» єпископ Микола Синюк здійснив робочі поїздки у Сумську область та Республіку Хорватія.

У період з 29 листопада по 2 грудня Микола Петрович взяв участь у зустрічах, служіннях та братерській спільноті на Сумщині. Зокрема відвідав місто Кролевець, де зібралися служителі й місіонери регіону разом з єпископом області Віктором Клецем.  Провів семінар на тему «Влада Царства Божого», після якого відбулася плідна дискусія, спілкування у форматі питання і відповіді.  1-2 грудня у м. Конотоп знову викладав та взяв участь у недільному богослужінні. У цей же день відбулась зустріч зі служителями-місіонерами в смт Куликівка, Чернігівської обл.

Із 3 по 10 грудня Микола Синюк відвідав Республіку Хорватія. Там він зустрівся з місіонерами та проповідував під час зібрань  у містах Загребі, Чапліні, Плоче, Спліті… За свідченням хорватського пастора Бернарда українські місіонери стали ковтком свіжого, духовного повітря у Хорватії.

Ще один  учасник робочої  поїздки до Хорватії Раулі Лехтонен, пастор-місіонер зі Швеції зауважив наступне: «Церква України, українські місіонери – ключ для євангелізації балканських народів. Жертовність і посвята українських місіонерів, результативність у вивченні балканських мов, добрий особистий приклад – це головні складові для успішної роботи  у Хорватії, Боснії, Чорногорії та інших балканських країнах».

chve.org.ua

Від Луцька до… і назад

Кожна поїздка розпочинається з планування подорожі. Коли  в щоденнику зафіксовані міста, дати, заходи, а в уяві – маршрут, збираємося і рушаємо. На цей раз приблизно так: Луцьк — Конотоп – Кролевець – Куликівка – Київ. Це перша часитина подорожі. Друга частина – Бориспіль – Загреб – Плоче (Хорватія)  – Бориспіль — Луцьк. Це схематично, а насправді – трохи кілометрів, служінь, зустрічей, молитов, нових знайомств,  несподіваних поворотів як на дорозі так і при зустрічах і спілкуваннях.

Зимова дорога має свої особливості,  відомі кожному водію. А ще – перекинуті вантажівки на узбіччях і думка – Господи  збережи… Моїм попутником до Києва став пан Іван – знавець релігійної тематики, а ще палкий прихильник здорового способу життя. Перші пів-години пройшли у з’ясуваннях про різницю між Біблією та Євангелією. Потім — про різницю між православними й євангельськими християнами. Далі – Томос, юдеї й мусульмани, а ще – буддизм і бажання побувати в Індії. Кожен раз, коли розмова торкалася Христа, відповідальності за своє життя мій співрозмовник перестрибував на іншу тему пояснюючи, що його (православного християнина) цікавить будь яка релігія, як соціальне явище й не більше, а ще цікавить – хто головний – Христос чи Мухаммед? Десь на півдороги між  Луцьком і Києвом, на автозаправці, жадібно затягуючись димом цигарки, промовив:  «Я  взагалі за здоровий спосіб життя, бігаю зранку, а цигарки – можливо це й погано, але я так їх люблю…»  Слово «люблю» звучало так тепло й ніжно ніби мова йшла не про отруту, а про кохану дружину. Така різна любов…

Вже геть споночіло. Батурин зустрічав морозом і поземкою, але це вже майже кінцевий, (на сьогодні) пункт призначення. До Конотопа – рукою подати. Кажуть, колись тут, по непрохідних хащах і болотах коні топилися… Тепер у Конотопі  дороги, трамваї, будинки…,  але й понині з болота гріховного добуває Господь нові й нові спасенні душі.

Микола Синюк, msynyuk.in.ua

У зоні воєнного стану

Зранку рухаємося до Кролевця. Кажуть передання, що засноване місто було польським королем на початку 17 ст. (польське слово «krol» означає «король»), звідси й Кролевець. Містечко, як містечко, правда тепер, в особливому статусі – воно у зоні воєнного стану, як і вся Сумщина. Морозець до тринадцяти градусів, а тому у грубці палахкотять дрова. Сьогодні у церкві «Свята Трійця» збираються представники Христового війська – місіонери, пастори з північного регіону Сумщини. Ціль – спілкування, навчання, просто поділитися духовним досвідом служіння у зоні воєнних дій. Не в контексті оголошення воєнного стану Верховною радою, а в світлі Христового наказу – йти з Євангелією до краю землі.

Сумщина – північний край земель України – далі землі держави, агресивні дії якої спровокували введення воєнного стану. Поза сумнівом – Христова Церква з дня її народження знаходиться у зоні воєнних дій, незалежно від політичних, економічних чи будь яких інших обставин. Подібні зустрічі – це нова можливість ще раз оглянути своє духовне спорядження, вдосконалитися, адже бойові дії на духовному фронті продовжуються. Молимося, слухаємо Слово, гаряче дискутуємо…

Продовжуємо в скромній квартирі Курченків — Олександра й Олени.

«Пригадую – розповідає Саша – йдемо ми Лєною й дітьми по вулиці. Зупиняється авто, а в ньому начальник місцевого районного відділу внутрішніх справ. Вигукує – Саша, я поздоровляю тебе, ти людиною став, я так за тебе радію, молодець… Я відповідаю – це не я, це Ісус, це Він зробив… Він зібрав управління районного відділку і я 20 хвилин проповідував їм. Хвилювався дуже. Заходжу в ленінську кімнату, а там ті хто мене з ресторанів, барів витягували, били й знущалися у відділку. Страх напав, ноги тремтять, проте вони почули про Христа, Який мене змінив… Якось пізніше наш дільничний інспектор погрожував – я зайду і розберуся, що ти там робиш, людей збираєш, наркотою торгуєш… Одного разу він вривається у Дім молитви, а ми співаємо, дітки й старші. Зупинився, розглядається, нічого второпати не може, а потім – ладно, ладно я розберуся … Я йому знову – я же говорив вам, що мене Ісус спас, до старого повернення немає. Немає вже того Курченка, якого ви знали – є другий якого Христос спас, я ж вам пояснював… Йду якось вулицею, дивлюсь лежить один чоловік, знайомий мені. Саша, говорить, я побачив, що ти змінився, сім’я в тебе, діти… Все, я здаюсь, роби що хочеш, спасай мене. Я його до церкви, помолилися… Він тепер у Луцьку, одружився на добрій, скромній християнці, четверо діток у них. Жив Господь спасаючий!».

Слухаю Олександра, а думка раз по раз пронизує – воєнні дії тривають. Бійці Христового спецназу – місіонери завжди на передовій.

Микола Синюк, msynyuk.in.ua

 

 



Додати коментар

Пожертвувати