Ретрит для служителів прифронтових територій
18-21 серпня 2026 року на Прикарпатті пройшов захід, що об’єднав служителів соціального, душеопікунського та пасторського департаментів УЦХВЄ, які працюють на прифронтових територіях, серед яких — низка працівників «Голосу надії». Щонайменше раз на рік за сприяння міжнародної християнської організації CityServe та шведського п’ятидесятницького руху Pingst церква влаштовує для сімей служителів подібні ретрити.
Керівники згаданих організацій особисто приїжджають, щоб підтримати братів і сестер, надихнути їх та нагадати, що вони не самі в молитві за Україну. Проповідували гості із США президент CityServe Венделл Вінсон, співзасновник CityServe International Дейв Дональдсон, голова CityServe Дейв Павлін та віцепрезидент зі зв’язків з урядовими установами Тодд Ламфер, а також один із лідерів шведського п’ятдесятницького руху Пелле Хорнмарк, який очолює офіс CityServe Europe.
Захід відвідали старший єпископ УЦХВЄ Анатолій Козачок, його перший заступник Віталій Яцюк, директор Департаменту соціального служіння В’ячеслав Когут, директор Пасторського департаменту Ростислав Мурах та інші служителі.
Мабуть, найсильніше на атмосферу в залі впливали прості й відверті свідчення служителів, які разом зі своїми церквами опинилися близько до лінії фронту. Щось нове, ледь вловиме, з’являлася у поглядах, відчувалося у стисканні рук, які видають напругу довгих місяців щоденної праці в складних умовах. Бо коли ми разом — тягарі діляться, а віра множиться.
«Я знав, що в прикордонні мені не дадуть жити, наш будинок ще стояв, хоч усі навколо вже були випалені. Рашисти чекали, коли я з’явлюся вдома, бо досі доставляю в місто допомогу людям. І ось минулого тижня атакували дронами. Будинок згорів. Я вцілів, але, скажу чесно, плакав…» — це розповідь пастора, місіонера «Голосу надії» із прифронтової Середини-Буди (Сумська область) Василя Дворецького. Його слова — ніби віддзеркалення жорстокої реальності війни і водночас тихого героїзму людей віри.
Пастор церкви «Дім молитви» в с. Інгулівка (Херсонська область) Юрій Колесник добирається на богослужіння трасою, яка прострілюється. Тепер є безпілотники, що можуть пробити сітку над дорогою, і нещодавно служитель пережив переслідування російським дроном. Бог зберіг. Нерви як струни, а він знову збирається і їде. Бо там залишаються люди — десятки вірян чекають пастора. «Знаєте, ми звикаємо до складних обставин. Нещодавно у нас біля дому молитви був приліт. Я почув, як жінка кричить: «Дрон, дрон!» — і навіть не звернув особливої уваги, бо скільки їх тут літає! Одна мить — і десять склопакетів вилетіло, весь дім молитви покрився гаром та порохом», — розповів Юрій. — Тоді я зрозумів деякі речі. По-перше: ти маєш навчитися слухати тишу, особливо серед складних обставин. По-друге: у цій тиші ти маєш чути голос свого Небесного Батька».
Старший пресвітер Донецького та Луганського обласних об’єднань УЦХВЄ Анатолій Безкровний поділився, що востаннє був у рідному Покровську 12 листопада 2025 року. Сигналом для припинення поїздок стала атака його авто російським БпЛА, який майже в останній момент обрав іншу ціль. Єпископ продемонстрував фото покровського Дому молитви, від якого лишилися тільки стіни. «У цьому приміщенні зупинялися дуже багато волонтерів, капеланів, пасторів за роки війни. Звідси розвозили гуманітарну допомогу. Члени нашої церкви, які зараз пороз’їжджалися, сумують за нашим домом молитви...» — каже Анатолій. Він продовжує служити церквам на підконтрольній Україні території обох областей. Певний час жив у м. Миколаївка, де, на жаль, дім молитви також згорів. Зараз служить у Слов’янську. «У Слов’янську залишилося ще 9 наших церков. Минулої неділі 8 людей приймали водне хрещення. Цієї неділі готується друге хрещення — близько 10 осіб», — розповідає служитель. За його словами, ситуація на сході стає дедалі гіршою: КАБи, «Шахеди», «Урагани», «Торнадо» завдають сильних руйнувань. «Я прошу усіх: виїжджайте з небезпечних зон. З одного боку — слава Богу, що наші служителі готові залишатися там, де є люди, я розумію їх, бо й сам такий. А з іншого боку: дай Боже, щоб зуміли вскочити в останній вагон» — ділиться Анатолій. На продемонстрованому ним відео присутні побчили масштаби руйнувань дому молитви в Краматорську, який наприкінці червня постраждав від КАБів. Наприкінці березня КАБ вагою півтори тонни упав поруч із церквою «Преображення Господнє» у Слов’янську: майже всі вікна вилетіли, дах пошкоджено. Попри удари, у цих церквах життя триває: люди прибирають завали, відновлюють те, що можливо, і знову приходять на служіння…
«Життя кожної людини проходить через певні бурі, випробування та труднощі. У складні часи ми запитуємо: «Скільки можна?» І ми маємо право так думати. Та я вірю: коли приходимо в Божу присутність, усе починає змінюватися. І тільки у випробуваннях ми по-справжньому починаємо усвідомлювати Божу велич і нашу місію на цій землі» — підкреслив у своїй промові Анатолій Козачок. Він нагадав присутнім просту і важливу річ: «Бог ніколи не залишає Своїх дітей! Серед труднощів Він дає спочинок — коли ми можемо підбадьорювати одне одного, відновлюватися психологічно та збагачуватися вірою».
