Там, де служать посвячені: Поїздка на Південь
«І служив Господеві з усією покорою,
і з рясними слізьми та напастями,
що спіткали мене…»
Дiї 20:19
15-18 березня 2024 року керівництво місії здійснило робочий виїзд у Запорізьку та Дніпропетровську області. У поїздці взяли участь директор «Голосу надії» Микола Синюк, його заступник Віталій Оніщук та фотокореспондент газети «Голос надії» Віктор Мокійчук. Метою була участь у конференції соціальних служителів та відвідини працівників на місіонерських точках.
15 березня подолавши майже 1000 км делегація прибула в Запоріжжя та зупинилася в гостинному домі колишнього старшого пресвітера області Василя Гедаревича.
У суботу 16 березня у Запоріжжі проходила обласна конференція, яка зібрала благовісників, соціальних працівників, місіонерів, у тому числі й «Голосу надії». Програма включала духовні настанови, підбадьорення, а також свідчення та обмін досвідом між учасниками. Багато з них зауважували великий об’єм служіння і брак працівників. Микола Синюк виклав для присутніх семінар на тему «Місія в екстримі». Також під час заходу відбулося рукопокладення капеланів за участі директора Департаменту соціального служіння В’ячеслава Когута. Конференція відбулася на базі церкви «Христос є відповідь», яку очолює нинішній старший пресвітер області Андрій Лисенко.
Після конференції була нагода особисто поспілкуватися з деякими місіонерами, зокрема зі Степаном Марчуком.
У неділю 17 березня служителі проповідували в місцевих общинах. Зокрема, відвідали ранкове богослужіння церкви «Христос — єдина надія» (пастор Василь Гедаревич). Тут із часів окупації їхніх населених пунктів служать і періодично проживають місіонери «Голосу надії» Петро Приходько та Степан Марчук. Дім молитви став базою прийому і сортування гуманітарної допомоги. Останнім часом церква добудувала нову залу на 500 місць з балконом. Інтер’єр дуже скромний і простий — сцена збита зі звичайної фанери. Але приміщення вщерть заповнене людьми.
«Ми приїхали десь о пів на 10, то перед воротами вже була велика черга людей, — згадують служителі. — Чергові запускають, реєструють, бо час від часу (не кожної неділі) видається гуманітарна допомога. Ще не закінчилося перше зібрання, як з вікна вже видно наступну чергу людей, які приходять на 13 годину — другий потік. І знову — повна зала! Церква дуже обновилася, багато повиїжджали, особливо молоді. Вік людей — 50 і вище. Коли молилися за недільну школу, до сцени вийшло лише 9 дітей».
На вечірнє богослужіння заїхали до церкви під назвою «Місто-Сховище» (пастор Роман Кос’яненко). Община активно займається служінням реабілітації. Її складають люди різного віку з карколомними долями. Під час зібрання троє осіб вийшли до покаяння.
«Коли відвідуєш місіонерів, то завжди бачиш зовсім інші реалії, ніж у звичних нам помісних церквах, — ділиться враженнями від поїздки пастор Віталій Оніщук. — По-перше, регіони праці самі по собі відрізняються. У даному випадку це прифронтова зона — за 40 км від Запоріжжя проходить лінія фронту. По-друге, відрізняються основні напрямки праці. Ми, зокрема, відвідували місіонерів, які раніше служили в Луганській області, потім евакуювалися в Чернівецьку, а згодом переїхали в Запоріжжя. Їхнє служіння великою мірою спрямоване на людей із залежностями, колишніх в’язнів, тобто таких, якими до навернення були вони самі. Східні регіони більш проблемні щодо алкоголізму, наркоманії, криміналу. Є сім’ї, де діти вже з 10 років можуть вживати різні наркотичні речовини. Тому крім служіння в помісній церкві наші місіонери займаються центрами реабілітації. Також служать поблизу лінії фронту».
«Разом із тим, люди там дуже відкриті, — додає Віталій Оніщук. — Можуть здалеку кричати тобі: «Слава Богу!», щиро плескати в долоні під час богослужіння. І я би сказав, що є багато позитивних моментів, порівняно з нашими західними церквами. Це люди, які тебе привітно приймуть, не відпустять, щоб не нагодувати, виявлять увагу до твоїх потреб. Не так, як буває у нас — кивнув, махнув і пішов…»
Ввечері після богослужіння служителі вирушили в Дніпропетровську область, смт Солоне. Перед закінченням дня встигли поспілкуватися з місцевими місіонерами Володимиром Герасимчуком, Михайлом Кулакевичем, а також Петром Ковальчуком, який приїхав із Нікополя.
У понеділок 18 березня в смт Петриківка, де служить пастор Олександр Мокієнко, відбулася зустріч із місіонерами «Голосу надії» Дніпропетровщини. Працівники ділилися непростими обставинами служіння у прифронтовому регіоні. Але разом із тим свідчили про плоди праці — покаяння, хрещення по кілька разів на рік, ріст церков. Звісно, частково ці зміни пов’язані з гуманітарною допомогою, яку надають євангельські християни. Але при цьому багато людей справді відкрили для себе церкву і щиро навернулися до Бога.
Єпископ Микола Синюк підбадьорював місіонерів Божим Словом, записаним у Книзі Даниїла 2:28. «Є на небесах Бог!» — процитував він. — Попри всі небезпеки, негаразди, труднощі, які виникають, маємо тверду надію. «Є на небесах Бог!» — це наш захист, наша потіха і, разом із тим — це наша відповідальність!»
«Я був вражений сім’єю Ковальчуків, які приїхали на зустріч із трьома малими дітьми, — згадує після поїздки Микола Синюк. — У той день Нікополь обстріляли десять разів. А за останній місяць було тільки три ночі без прильотів. Їхня маленька донечка співала пісню: «Хай бомби не літають і кулі не вбивають…» Це було дуже зворушливо. Якщо говорити коротко — це герої. Люди, які ні на крок не відступають на духовному фронті, продовжуючи Божу справу. А найбільше мене вразила поведінка дітей — веселі, сміються… Запитую: «Невже вони зовсім не лякаються сирен, вибухів?» Петро каже: «Як батьки реагують, так і діти. У тих сім’ях, де батьки піднімають крик, паніку, там і діти перелякані». Ми запитували, чому вони не вивозять дітей. Петро каже: «Я не фанатик, все розумію, думаю над цим, але поки що це важко зробити. На служіння 200-300 людей приходить, потрібно бути тут, служити тут…»
Фото Віктора Мокійчука, більше фото — на сторінці місії в Facebook