До українців серед фінів
Дорожні нотатки
8-14 квітня 2026 року почесний директор місії Микола Синюк здійснив поїздку в Фінляндію, де викладав на молодіжному ретриті в м. Коккола. Детальніше про пережиті події — в дорожніх нотатках служителя.
Ніч в Яготині
Ця поїздка була запланована ще кілька місяців тому. Я погодився на запрошення Павла Кудрика приїхати на молодіжний ретрит у Фінляндії. О 7 ранку — Варшава, чекаю вильоту на Гельсінкі… Згадую ніч на кордоні в Ягодині.
Чому ніч? Ми прибули з Луцька десь о 23, але перетнули кордон близько 5 ранку. Напевно, можна було швидше, але гріховна людська натура й тут дала про себе знати. Наша автобусна стюардеса кілька разів пояснювала скільки алкоголю й цигарок можна провезти через кордон. У салоні — метушня. Жіночка російською просить пасажирів взяти її цигарки, оскільки в неї забагато. Дякую, Господи, що не палю.
Далі ще цікавіше. Мужчина мого віку виймає алкоголь — теж перебрав норму. Черга надовго зависає, невдоволений гомін, плаче немовля, водій голосно вичитує порушника: «Скільки разів оголошували, просили розібратися! Ви нас усіх затримали, а за нами — черга автобусів…» — ще й додає «міцні» слівця. Винуватець веде себе доволі спокійно, не огризається. Митники носять пляшки зі спиртним десь набік. Раптом — брязкіт розбитого скла. Велика калюжа горілки розтікається по підлозі. Мабуть, порушник спеціально зробив різкий рух — мовляв, ні вам, ні мені… Під ногами скрипить скло, виходжу на вулицю й дякую Богу за свободу в Ісусі Христі…
Оголошується посадка на рейс до Гельсінкі, рушаємо…
Після зльоту — посадка
Гарний зліт, набір висоти. Гул турбін навіває сон, ще б пак — минула ніч була безсонною… Моє місце — біля ілюмінатора. Дивлюся на стада білих овечат-хмарин, які гуртами пасуться (це коли на них зверху дивитися) на зелених грудях землі. То розбіжаться, то знову докупи сходяться. А в пам’яті зринають слова пророка Давида: «Господь — Пастир мій, тому в не достатку не буду…»
Чи є щось прекрасніше, аніж відчувати політ і розуміти — Його могутня рука прокладає стежину понад хмарами! Ти — в руках доброго Батька…
Проте кожен політ завершується приземленням, про це варто пам’ятати у короткоплинному польоті життя. Що понесемо у валізах років на огляд Небесної Митниці? «Діла їхні ідуть вслід за ними…»
Поїзд без стуку коліс
По дорозі не раз зауважував, що стуку коліс у вагоні не чути. Відчуття, що швидкісний потяг «Гельсінки — Коккола» пливе по льоду. Соснові ліси, поля, могутні валуни — каміння, що стирчить прямо з-під землі. В пам’яті зринає Карелія, де бував багато разів — такі ж ліси, каміння й озера на кожному кілометрі… Плавно зупинямося — дбайливо збережений дерев’яний вокзал. Думаю, йому років — понад 100!
Отже, Коккола — провінційне містечко на заході Фінляндії на узбережжі Балтійського моря. Тихе, затишне місце. Його назва походить від фінського слова «kokko», що значить «вогнище» або «сигнальний вогонь маяка». Відповідно «Kokkola» можна перекласти як «Місце багаття» або «Місце сигнального вогню».
На вокзалі пастор Павло Кудрик зустрічає помахом руки й усмішкою. Вісім років тому разом з молодою дружиною вони розпочали служіння у церкві м. Коккола. Сама громада була заснована значно раніше, пасторське служіння там розпочав і продовжує Анатолій Бутов.
Коккола: ретрит молоді
11 квітня — дата ретриту. Якщо у церкві є десяток-другий молодих людей, а в одну із субот вони запросили до себе молодь з інших церков, то це вже — подія для молодіжної спільноти у Фінляндії. Церква м. Коккала виступила з ініціативою провести молодіжний ретрит, що означає — зробити крок від звичного життя, щоб відновитися, попрацювати над собою, перевірити свій духовний стан, повчитися. Ось як пишуть про це учасники ретриту:
«Модіжний ретрит на тему «Посвята себе на служіння Богові» став особливим благословенням для кожного з нас. Багато молодих людей з різних міст Фінляндії зібралися у місті Коккола, щоб поглибити свої стосунки з Богом, переосмислити своє покликання. Особливим благословенням для учасників стало служіння єпископа Миколи Синюка, який ділився глибокими думками з Божого Слова надихаючи молодь до посвяти в служінні. Ці дні стали часом єдності, щирих молитов, духовного збагачення та нових знайомств. Молодь згуртувалася, зміцнилася у вірі та отримала натхнення ревно служити Господу на особистому місійному полі. Ми щиро вдячні Богові за цей ретрит, за відкритість сердець, за те, що Він продовжує діяти серед молоді Фінляндії!»
Церква «Ковчег»
А в неділю я побував на служінні в церкві «Ковчег». Був приємно вражений служінням хору. Узагалі хор — унікальне явище в церквах Фінляндії. Тетяна Кудрик, диригент хору, очікує народження маляти, проте активно й посвячено служить на кожному зібранні. Декілька фінів (вони до речі — часті гості) уважно слухають проповіді через перекладачку — Юлію Бутову, яка відмінно опанувала мову…
Отже, Коккола — вогнище, сигнальний вогонь. І справді, Українська церква християн віри євангельської стала тут осередком любові, світла й прийняття, багаттям, що гріє й освітлює. Нехай палає Христовою любов’ю й миром церква «Ковчег» на північних широтах Європи!
