Подорож із Котельви у Лиман

17.02.2023
0
432

На годиннику лише п’ята ранку. У церкві ХВЄ «Нове життя» в Котельві (Полтавської області) все готово для виїзду з черговою гуманітарною місією на Донеччину. Цього разу в далеку й ризиковану подорож вирушаю і я: як журналіст і водночас як помічник пастора та місіонера «Голосу надії» Петра Устимчука в його волонтерській діяльності. До Лиману веземо 12 «буржуйок» та продуктові набори, які надійшли від церков західної України.

Один за одним проїжджаємо блокпости на в’їзді та виїзді з Охтирки, Богодухова, Харкова, Чугуєва, Ізюма… Військові, дізнаючись, що веземо цивільним «гуманітарку», чемно бажають нам щасливої дороги. О 7:30 дістаємося одного з районів Харкова – Холодногірського. Місто живе звичним життям, година пік і люди заклопотано поспішають на роботу. Про війну нагадують пошкоджені ворожими ударами багатоповерхівки та раптовий звук повітряної сирени. У Харкові заїжджаємо до одного з місцевих підприємців Сергія, який, за попередньою домовленістю, виготовив комплектуючі для двадцяти «буржуйок», труби до них надав котелевець Андрій Сотник.

Харків уже позаду, а слідом за ним і Чугуїв. На черзі – Ізюм. Обабіч шляху деінде помічаємо спалену ворожу військову техніку, по обидва боки дороги – сотні гектарів необроблених полів, що заросли суцільними бур’янами.

Багато обірваних ліній електропередач. Оскільки великий міст через Сіверський Донець зруйнований, на інший берег дістаємося понтонною переправою. Перед Ізюмом – села Коробочкіне, Чкаловське, де чимало зруйнованих будинків. Ось в’їжджаємо і в саме місто. Багато вщент розтрощених ворожими снарядами багатоповерхівок, об’єктів цивільної інфраструктури. Біля банкомата ПриватБанку – величезна черга людей. Відразу за Ізюмом розташоване с. Кам’янка, практично стерте з лиця землі. Такої ж долі — с. Долина Слов’янського району. Від побаченого стає моторошно…

Чим ближче до кордону з Донецькою областю, тим більше зустрічаємо військових, які рухаються на техніці паралельно з нами та у зворотному напрямку. Приємно бачити кілька синьо-жовтих прапорів на в’їзді в область по обидва боки від траси. На годиннику 10:20. Праворуч – Слов’янськ, вдалині видніється місцева ТЕЦ, за кілька десятків кілометрів від нас – Бахмут. Повертаємо ліворуч у бік Лиману. Під час окупації це місто зазнало значних руйнувань. Чимало місцевих жителів виїхали, залишилися переважно пенсіонери, особи з інвалідністю. Українські війська звільнили Лиман від рашистів 1 жовтня минулого року.

Нас зустрічає знайома Петра Устимчука Раїса Гнєзділова, вчителька початкових класів. Оскільки школа нині на замку, жінка відповідає за розподіл привезеної гуманітарної допомоги згідно зі складеними списками.

У тутешньому дитячому садку розташовано пункт обігріву. Саме сюди нас запрошує Раїса Миколаївна. Всередині приміщення – людно, встановлено дві «буржуйки». Нас пригощають гарячим чаєм. Знайомлюся з кількома місцевими жителями.

62-річна Тетяна Куліш із чоловіком Олександром проживають у невеликій літній кухні, оскільки 23 травня в їхню хату вцілила ворожа ракета. Донька з 13-річним онуком виїхали з міста. За словами жінки, як тільки починався обстріл, дитина дуже лякалася й мерщій тікала в підвал. Коштів, аби теж податися в більш безпечне місце, в літнього подружжя Кулішів немає, бо на двох отримують одну пенсію.

Олена Полякова сама виховує двох дітей. Старшому Данилу — 17, меншій Софії — 11, дитина має інвалідність. Спілкуючись із жінкою, дізнаюся, що два ракетні удари знесли дах її п’ятиповерхівки, вона проживає на першому поверсі. «Було дуже страшно в очікуванні, що це може повторитися, – каже Олена. – Дякувати Богу, це жахіття моя сім’я пережила, ми залишаємося в місті».

Роман Заярний – пенсіонер, він теж не має можливості виїхати. До війни мешкав у приватному секторі. У його будинок прилетіла ворожа ракета. Чоловік дуже вдячний волонтерам за підтримку в нелегкі часи.

Із гуртом людей, які зібралися у пункті обігріву, прямуємо на територію поблизу дитячого садка, де зупинився наш мікроавтобус. Починаємо видавати лиманцям «буржуйки», комплектуючі до них, а також – 120 продуктових наборів загальною вагою близько 720 кілограмів. Люди не припиняють дякувати.

Через якусь мить під’їжджає ще один мікроавтобус. «Це Юрій Сухих, пастор церкви з сусіднього Краматорська» – говорить Петро Устимчук. Йому передаємо іншу партію привезеної нами продуктової гуманітарної допомоги. Це 200 банок м’ясної консерви, 150 кілограмів цукру, 150 пляшок олії, стільки ж упаковок паштету, а також сотню півлітрових баночок домашнього плову. Додаємо й близько півтисячі свічок. Все це пастор Юрій планує доставити в Краматорськ і в села поблизу Бахмута. Те, що в ці хвилини там тривають важкі бої, свідчить монотонне відлуння вибухів, яке не стихає впродовж усього нашого перебування в Лимані.

На прохання Раїси Гнєзділової п’ять «буржуйок» веземо людям додому. По дорозі зустрічаємо дідуся з оберемком дров. Від його хати залишилася лише купа цегли. Чоловік знайшов собі прихисток у маленькій літній кухні по сусідству. Почувши, що йому привезли «буржуйку», ледь стримує сльози…

Надворі темніє. Час повертатися до Котельви. Відчуваємо втому від багатогодинної поїздки, але ще більше – задоволення від того, що привезли важливу й необхідну допомогу людям, які, попри скруту і труднощі, живуть у своєму рідному Лимані, визволеному від окупантів. Живуть з вірою в мир і в таку бажану для всіх перемогу.

Анатолій Джерелейко, chve.org.ua

 



Додати коментар

Пожертвувати