Ювілейний концерт гурту «Давидюки»: 50+
З нагоди ювілею (хоча точний вік гурту — 54 роки) «Давидюки» провели концерти в низці міст України. За словами учасників, таким чином вони хотіли підтримати дух незламних українців. Гурт заснований в США Іваном Поповичем. З того часу було записано 27 альбомів, а сам гурт побував в Україні понад 100 разів з євангелізаційними та благодійними місіями. Джордж Давидюк приєднався до гурту у віці 16 років. Він народився та виріс у США в родині християн-емігрантів з України. Завдяки батькам зберіг рідну мову і запевняє, що вважає себе українцем більше, ніж американцем.
15 червня 2024 року євангелізаційний концерт «Давидюків» відбувся у стінах Волинського обласного драматичного театру ім. Тараса Шевченка. Упродовж вечора слухачі насолоджувалися найвідомішими піснями гурту, а також почули особисті свідчення співаків.
На святі був присутній і звернувся до лучан голова Словʼянського дистрикту Асамблей Божих США Віктор Прохор: «Надзвичайно радий бути у Луцьку. Коли Джордж запросив приїхати в Україну, я не зміг відмовити, адже зараз складний період для нашого народу. Проходячи центральними вулицями міст України, дуже боляче дивитись на фотокартки молодих людей, які поклали своє життя за волю України. Найближчою для нашої сімʼї постать Ісуса була у найтяжчі періоди. Мені було 9 місяців, коли нашого тата забрала тодішня міліція, бо він був пресвітером. Вчителі казали моєму старшому брату: «Вони будуть здихати, як собаченята». Але хочу засвідчити, що цього не сталося. Коли мені було 4 роки, тато повернувся живий. Ісус був нашою розрадою і підтримкою. І цей буремний час заохочую звертатись до Ісуса, Який сказав, що ніколи не залишить. Ми молимося за те, щоб закінчилася війна і прийшла перемога. Є Господь, який допоможе нам!»
У кінці заходу була звершена молитва-покаяння, а також молитва за мир та перемогу України.
Журналісти Волинського об’єднання УЦХВЄ поспілкувалися із лідером гурту Джорджем Давидюком про шлях їхньої команди.
— Розкажіть історію створення вашого гурту.
— Все починалося із групки новонавернених людей, серед яких були Іван Попович та Павло Ходневич. Молоді хлопці збиралися на квартирі щоп’ятниці, щоб молитися, а згодом почали грати на гітарі та співати. Згодом утворився квартет — Іван, Павло, моя сестра Роза і я.
Іван, мій шваґер, подарував мені іспанську гітару, і я вивчив перші акорди: до, фа, соль. Згодом вивчив і мінорні акорди. За тридцять днів вивчив гітару «на слух». Ноти, на жаль, не читаю. Бог дав мені гарне відчуття музики, тому на початку я аранжував вокальні партії для всіх учасників групи. Першу пісню написав, коли мені було 15. Її співають в Україні — «Як праця закінчиться тут вже моя».
Згодом гурт перетворився на тріо і записав пісню «Ісус з Назарету», перекладену з іспанської мови.
Наш колектив не мав назви. Їдучи до України, взяли із собою нашого батька — Андрія Давидюка, який був проповідником та пастирем церкви. Коли приїхали до Львова, люди сказали: «О, Давидюки приїхали!» Так ця назва і закріпилася, хоча у складі гурту були не тільки Давидюки.
Перший наш альбом був записаний у 1970 році під назвою «Небесна країно, до тебе я йду».
— Як змінювався ваш гурт протягом цих 50 років?
— Склад гурту суттєво змінювався. За всю історію до нього входили: Джордж та Роза Давидюки, Павло Ходневич, Іван Попович, Антон Гречний, Хомар Ланьєр, Олександр Літвінчук, Петро Колесников, Віктор Мацюк, Антон Верес, Славік Сенчук, Василь Никитюк, Юрій Савочка, Микола Шур.
Наш ювілей можна назвати «50+», адже насправді гурту 54 роки. Концерт, присвячений 50-річчю хотіли зробити ще у 2020 році, але завадив COVID-19.
Я вважаю, якщо ми щось робимо для Бога, то це повинно бути найкращої якості. Був момент, коли ми вирішили замовити професійних музикантів. Записавши з ними деякі альбоми, зрозуміли, що це звучить набагато краще. Відтоді вирішили використовувати найкращу музику. Звісно, це дуже дорого, бо професійним музикантам потрібно платити професійні ціни. Тому ми старалися залучати музикантів-християн до прославлення Бога.
За весь час служіння гурту записали 27 альбомів: 21 — українською мовою, 3 — англійською, 3 — іспанською.
— Чи були кризові періоди, коли гурт міг припинити своє існування і служіння?
— Ніколи. Ми любили один одного. Така думка жодного разу не приходила.
— Які зміни ви спостерігаєте у християнській музиці?
— Музика, як і культура змінюється, але є три сталі закони — мелодія, гармонія, ритм. Мелодія піднімає наш дух, гармонія торкається душі, ритм — тіла. Проте важливо пильнувати, щоб ритм не заглушив гармонію та мелодію.
— Чи є у вас особливі спогади за ці роки служіння?
— Перша поїздка до України у 1973 році, коли побачив народ мого батька, адже сам я народився не тут. Заплакавши, зрозумів, що моя доля — з українським народом.
— Як ви підтримуєте духовну і музичну єдність гурту протягом такого тривалого періоду?
— Спільна молитва та читання Божого Слова. Коли маємо вищу ціль — то дружно працюємо для Господа. Він дає нам пісні, Слово, і ми хочемо це передати іншим людям.
— Що б ви порадили молодим гуртам, які тільки починають свій шлях служіння?
— Платіть ціну. Це не про гроші, а про репетиції та час. Не всі вас приймуть та зрозуміють. Та все одно служіть — Богові і людям. Якщо хтось хоче бути учнем Ісуса він має зректися власного «Я» і взяти свого хреста, тобто відповідальність. Платіть ціну!
Роман Миронюк
фото Віктора Мокійчука
Більше фото — на Facebook-сторінці місії