Аліна Горобець: «Можна служити Богу на тому місці, де ти є»

26.12.2019
0
3

Аліна Горобець — український тренер з футзалу, майстер спорту, в минулому — грала на позиції нападника. Найкраща футзалістка світу 2009 року. Заміжня, з чоловіком Ігорем виховують доньку. Пише вірші, працює над автобіографічною книгою. Християнка. Проживає у м. Ірпінь.

— Аліно, розкажи про свій шлях у спорті.

— Я народилася в смт. Коцюбинське. З дитинства була дуже активною та енергійною, любила різні рухливі ігри. Коли мені було 8 років подруга запросила в футбольну команду, яка діяла в нашому селищі. Батьки з радістю відпустили мене, бо «Енергія ж має кудись виплескуватися!» (сміється). З цього розпочалася моя кар’єра в спорті, яка продовжувалася понад 20 років.

— Ти маєш неабиякі досягнення на цих теренах!

— Протягом спортивного шляху ми командою неодноразово вигравали різні дитячі змагання і чемпіонати України. У дорослому віці також багато разів «брали» і чемпіонат України, і кубок України. Два рази вигравали кубок Євразії. Не один раз була титулована, як кращий гравець України. Кілька разів командою вигравали чемпіонат Росії і кубок Росії. Під час своєї спортивної кар’єри в РФ (до війни Аліна грала в складі російської команди — прим. ред.) ми виграли Кубок Кубків (змагання між чотирма найкращими командами Європи — прим. ред.), а мене визнали кращим гравцем. Найвищим своїм досягненням у спорті я вважаю визнання найкращим гравцем світу в 2009 році.

— Чому залишила кар’єру?

— По-перше, минув рік після одруження, я хотіла мати дітей та присвятити більше часу сім’ї. По-друге, отримала травму, після якої потрібна була піврічна реабілітація. Крім того, велику роль у моєму рішенні зіграв конфлікт між Росією та Україною.

— Як ти прийшла до віри в Бога?

— У моєму серці завжди був пошук Бога. У 90-х роках мій тато почав шукати у вірі вихід із алкогольної залежності. Спочатку ми разом із ним ходили до православної церкви. Пізніше він почав відвідувати євангельську церкву, і тоді його життя повністю змінилося — покинув алкоголь та інші погані звички. Ми з братом теж стали відвідувати цю церкву.

— А що стало поворотним моментом?

— Коли подорослішала (мені було вже 19 років), то почала розуміти, що прийдеться вибирати — з Богом чи без Бога. Оскільки це різний спосіб життя, цінності, звички. Тоді ми з братом і прийняли остаточне рішення на користь Бога.

Можна сказати, що мій перехід до віри і посвяченого християнського життя був поступовим. Просто в якийсь момент виявила, що світський стиль життя все менше приносить мені радості, навіть стає неприємним. Тоді подумала: «Якщо це не приносить щастя, а навпаки, мучить мене, то чому б не звернутися до Бога?»

— Це був розквіт твоєї спортивної кар’єри, чи не так?

— Певною мірою — так.

— Чи були в тебе протиріччя між спортом та вірою?

— Були невеликі вагання. Деякі люди мені натякали, що краще лишити спорт, бо це — «не для християн». Я прийшла до тренера і розповіла свої переживання — мовляв, можливо, залишу спорт, щоб працювати в церкві з дітьми… І він дуже мудро направив мене. Тренер сказав, що немає змісту залишати спорт, адже саме спорт дає мені можливість працювати з дітьми (у той час Аліна вже сама була тренером дитячої команди — прим. ред.), і це може бути моїм служінням. Він мав рацію — можна служити Богу на тому місці, де ти є.

— Як ти вважаєш, чи є види спорту, неприпустимі для християн?

— Важке питання. Часто це питання особистих переконань та віри. Я б віднесла до таких види спорту з сексуальним підтекстом.

— А, наприклад, бокс?

— У мене є подруги-християнки, які займаються боксом. Їхній тренер теж християнин, до речі через нього прийшла до Бога одна із вихованок. Я вважаю, якщо через певний вид спорту люди приходять до Бога і стають кращими — то він теж може бути інструментом служіння.

— Ти довгий час була у великому спорті. З якими викликами зустрічається спортсмен-християнин?

— За тобою всі спостерігають — чи насправді ти християнин, як поводишся в кожній ситуації? Для мене найскладнішим було — завжди і всюди показувати приклад гідної поведінки. Особливо в часи високого емоційного напруження, що не раз буває під час гри.

— Ти вважаєш себе глибоко віруючою людиною?

— Так. Хоча потрібно прикладати зусилля щодня, щодня будувати стосунки з Богом.

— Що для тебе значить церква?

— Церква для мене — це, в першу чергу, люди.

Зараз пора зимових свят. Що для тебе значить Різдво?

— Якщо сказати одним словом — надія. Адже завдяки народженню Ісуса Христа ми отримали надію на спасіння.

Чим ти займаєшся зараз?

— Працюю тренером та духовним наставником дівчачої команди при церкві. Проводжу активну фізкультуру з дошкільнятами в районі, де живу. У церкві відповідаю за спортивне служіння.

— Насамкінець — твої побажання читачам.

— Найперше — усвідомити, що світом керує Бог, Який любить кожну людину. Він говорить до кожного різними способами і важливо розпізнати Його голос — через людей, обставини, Біблію. Хоча можна прожити і без Бога, проте з Ним — це буде найкраще життя, бо в Ньому — правдива радість. А також бажаю пам’ятати, що життя не закінчується смертю, і від вибору людини залежить її вічність. Щиро бажаю довіритися і посвятити себе Богу.

Валентин Ярошенко



Додати коментар

Пожертвувати