Церква і політика

30.09.2020
0
149

Наближаються місцеві вибори. Багатьох християн можемо бачити в списках кандидатів на різні державні посади. Що думають служителі УЦХВЄ про межі взаємодії держави й Церкви, зокрема окремих її представників? Відповідають Михайло Паночко — старший єпископ УЦХВЄ, Анатолій Козачок — перший заступник старшого єпископа УЦХВЄ та Олександр Коток — старший пресвітер Рівненського об’єднання церков ХВЄ.

Віктор Вознюк: — Говоримо про точки дотику церкви й політики зі служителями, адже вони відповідають за общину, а члени церкви часто є суб’єктами політичної діяльності. Британський учений-політолог Джон Лок у своєму трактаті про цивільний уряд стверджує: «Хоч ми і є Божою власністю, Бог зобов’язав нас бути добрими управителями самих себе». Він пише, що кожна людина має у власності свою особистість. Політика — мистецтво управління. І це стосується кожного з нас, християн — починаючи з себе, своєї сім’ї, церкви і закінчуючи суспільством.

Почнімо з визначення поняття. Що таке політика з вашої точки зору як служителів?

Михайло Паночко: Моє особисте розуміння — це побудова стосунків. У нашій ментальності це слово, на жаль, набуло негативного значення, яке дуже важко викорінити. Політиками були Авраам, Мойсей, Давид… Авраам, наприклад, уклав договір про ненапад із царями — це конкретний політичний акт.

Анатолій Козачок: Політика — це робити життя кращим. Припустимо, є якесь конкретне село. Політик — це той, хто прийде й скаже: щоб краще жилося, нам потрібно зробити сюди дорогу. Потім він скаже: щоб жити було краще, треба зробити вуличне освітлення. І так далі. А для того, щоб це реалізувати, необхідна постійна комунікація з населенням, залучення менеджменту тощо.

Це поняття справді знівечили, переконали людей, що «політика — це брудна справа». Але чому не можна робити її чисто?

Олександр Коток: Так, політика — це докладання зусиль до того, щоб ставали кращими стосунки, добробут у всіх сферах життя.

Віктор Вознюк: — А чи можна виконувати Велике Доручення через політику?

Михайло Паночко: Можна й потрібно. Політика має різні грані. І хотілося б, аби наше братерство мало правильний погляд на це. Справді, християни, займаючи різні посади, мають можливість виконувати Велике Доручення й впливати на суспільство. Цього вчить Біблія і жодного протиріччя тут немає: «Ви — сіль землі, ви — світло для світу!»

Якби не було християн у політиці різних країн світу, не знаю, якою була б історія людства на даний момент. Очевидно, що є протистояння двох систем — західного й східного мислення, які між собою непримиримі. Ми сьогодні беремо приклад із Заходу, де християни були президентами, високопосадовцями, принесли позитивні зміни, зробили красиву країну.

Анатолій Козачок: Крім того, що політика — це про менеджмент, вона також — про цінності. Навіть більше про цінності, ніж про менеджмент. Сьогодні про це багато говорять, і це якраз напряму стосується церкви. Тому в політику мають іти люди з правильними цінностями. Є приклади країн, де християни займають високі посади — Бразилія, Австралія та інші. І їхня основна ідея — це будівництво суспільства на основі правильних цінностей.

Олександр Коток: По-перше, говорячи про політику, ми говоримо про людей, які нею займаються — політиків. Ці люди теж потребують Євангелії, і хтось має їм її принести. По-друге, це хороша можливість пропагувати християнські цінності, доносити істину, використовуючи ресурс високої посади.

Віктор Вознюк: — Прокоментуйте, будь ласка, вираз «церква — відділена від держави». Чи правильний цей вислів і що він означає?

Михайло Паночко: Тут маємо певне перекручення. Цей вислів вперше прозвучав у Сполучених Штатах. Йшлося про те, що в державі не має надаватися привілей якійсь одній конфесії. Там не малося на увазі відділення церкви від процесів, які відбуваються в суспільстві. Це неможливо — відділити людину саму від себе. Кожна людина одночасно є і членом своєї церкви, і громадянином своєї держави.

Анатолій Козачок: Навіть говорячи світською мовою, можна сказати, що церква — це найбільша суспільна інституція, найбільше громадське утворення. Люди, об’єднані певними цінностями, мають повне право впливати на суспільство.

Коли говорять «церква — відділена від держави», найчастіше мають на увазі, що церква не повинна брати участь в управлінні державою. Але говорити правду церква повинна. Це її призначення і покликання.

Віктор Вознюк: — Чи може пастор чи інший священнослужитель іти в політику. Чи є якісь винятки?

Михайло Паночко: Подивімося в Біблію: Давид був і священнослужитель, і пророк, і цар, і воїн, і співак… Ми більше акцентуємо на тому, що він був псалмоспівець, решту опускаємо, бо воно не вкладається в наш менталітет. Я вірю, що Бог хоче, щоб усі сфери нашого життя були «осолені».

Коли Бог посилав Мойсея з роду Левита до фараона, то він не хотів іти, але Бог мав для нього місію. Це була дуже важка місія, не сильно пов’язана з духовними речами. Він мав вивести ізраїльський народ — зробити «майдан» у Єгипті.

Тому я допускаю такий варіант, якщо людина має поклик, бачення, талант. Тільки потрібно йти вже не як священнослужитель. Поєднати служіння пастора й, наприклад, працю голови районної ради буде важко. Двом панам служити неможливо.

Віктор Вознюк: — Але коли пастора запрошують на таку посаду, це свідчить, що людина користується авторитетом, і це — великий плюс. Як людині зрозуміти, що вона має покликання до політичної діяльності?

Анатолій Козачок: Я дійшов висновку, що наше покликання як християн — проповідувати Євангелію в кожній професії. Професії можуть змінюватися протягом життя людини, але Євангелія має проповідуватися не залежно від цього.

Думаю, якщо людина мисляча, їй подобається громадська робота, вона бажає допомагати людям, захищати їхні права, вона розуміє час, бачить виклики часу, їй приносить задоволення робити добро — то це справді ознака покликання до служіння в політиці. До речі, іншомовне слово «міністр» дослівно означає «служитель».

Віктор Вознюк: — Як служителю побачити людей, здібних служити в політиці, і чим він може їм допомогти?

Олександр Коток: Зазвичай це активні, ініціативні люди, помітні в громадській роботі, публічні. Їх має бути видно. Служитель може надати таким людям перш за все морально-духовну підтримку, молитися за них. Коли християнські громадські діячі бачитимуть, що церква їх підтримує, це ще більше мотивуватиме їх у непростій роботі. Вони розумітимуть, що їхня праця потрібна громаді.

Віктор Вознюк: — А якщо християнин іде в політику під прапорами партій, які у своїй ідеології мають заклики до правого націоналізму, зневагу до інших партій та інші антибіблійні принципи. Чи не буде це принесенням у жертву християнських цінностей?

Анатолій Козачок: Я вважаю, що християнин не повинен висуватися від партій, які містять у своїй програмі антибіблійні цінності. Якщо говорити про вибори місцевого значення, то там партія і не має надто великого значення, оскільки люди більше підтримуватимуть конкретну людину. Звичайно, не завжди програма партії може ідеально відповідати біблійним цінностям, християнин, зрештою, якраз і йде, щоб впливати на це.

Михайло Паночко: Слова «політика» і «партія» настільки ж дратівливі для віруючих людей, як «комсомол» і «Ленін». І це не дивно, зважаючи на те, у якій людиноненависницькій системі довелося жити християнам за часів СРСР. Але ми спочатку критикуємо християн, які йдуть в політику, а потім нарікаємо, що немає ніяких змін.

Сьогодні найбільша потреба — в ідейних сміливих людях із глибокими переконаннями й розумінням своєї місії, які могли б, як Даниїл, впливати навіть в агресивному середовищі. Які б якісно виконували свою роботу — як для Господа. Духовно слабким людям там не місце, вони тільки скомпрометують церкву. Таких система перемеле й виплюне.

Віктор Вознюк: — Що в політичній площині є для церкви червоною лінією, якої вона ні в якому разі не може перейти?

Михайло Паночко: Політична сфера набула негативного відтінку саме тому, що політики багато говорять неправди. Як кажуть у народі: «Що дихне то брехне». Церква — «стовп і утвердження істини». Вона має проголошувати правду на всіх рівнях. Тому ми не можемо підтримувати речі, які суперечать Божому Слову, бути толерантними до зла й гріха. Це і є червона лінія.

Віктор Вознюк: — Анатолію Миколайовичу, чи варто в церкві молитися за людину, яка йде в депутати?

Анатолій Козачок: Чому не можна помолитися? Це просто одна зі сфер людської діяльності. Але є один нюанс — ця людина насправді хоче молитви, чи хоче піару? Якщо тільки під вибори прийшли: «Помоліться за нас», то — де ви були до цього часу? Але якщо регулярно відвідували церкву, проблем немає.

Михайло Паночко: Власне, Біблія закликає: «Звершайте молитви, прохання, благання за тих, хто при владі». Тому тут немає помилки. Незалежно від того, які мотиви має людина, потрібно молитися й давати настанови з Писання. Але молитва має бути такою: «Боже, цього чоловіка, якщо він буде робити й казати правду, благослови! А якщо буде обманювати, красти, то владу від нього забери». Церква не має підлабузнюватися до правителів, як є в деяких країнах, а твердо попереджати їх про наслідки неправди.

Віктор Вознюк: — Олександре Адамовичу, запитання, що стосується конкретно Рівненщини. Відомо, що у вашій області понад 80 кандидатів у органи влади — євангельські християни. Чи підтримують їх церкви, чи моляться за них?

Олександр Коток: Така статистика пов’язана з тим, що ми маємо багато церков, тож і відсоток кандидатів такий значний. Одна із причин — ми справді стали приходити до глибшого розуміння, що потрібно делегувати, мотивувати християн до політичної діяльності.

Ми молимося за сам виборчий процес, щоб були вибрані правильні люди. Також молимося за людей, які при владі, і тих наших братів і сестер, які рухаються до влади. Можливо, це не робиться централізовано, але працюємо над формуванням такої культури в усіх церквах.

Віктор Вознюк: — Ви наводили приклади зі Старого Заповіту, але хіба Новий Заповіт говорить про участь церкви в політичних справах? І чи не пов’язане відступництво церкви останніх днів із політичною діяльністю?

Михайло Паночко: Церква завжди мала проблеми не з політикою, а з гріхом, тому некоректно на неї списувати. Скільки є прикладів успішних країн, які збудували саме віруючі люди. Маса наших співгромадян туди виїхали, отримують там пенсії…

Так, в апостолів Ісуса Христа була зовсім інша місія. Але світ складається не лише з дванадцяти апостолів. Потім християнами ставали підприємці, вельможі, солдати... Богу потрібні різні кадри. А як церква має впливати? Церква впливає через людей. Чим більше буде праведників на конкретних посадах, тим більше буде впливу. А якщо праведники закриються від світу й тільки один одного будуть вчити, сперечатися миті з немитими, на суспільство вони не вплинуть. «Не сховається місто на вершині гори» і «свічку не ставлять під стіл».

Віктор Вознюк: — Чи є напрямки в суспільно-політичному житті, яких християнам краще уникати?

Анатолій Козачок: Непросте запитання. Але ж де немає солі — там розкладання. Тому християни можуть працювати в різних сферах. Хтось має і забезпечувати порядок. Чи говорили апостоли військовим, які наверталися до Бога: якщо хочеш бути християнином, то залишай службу? Ні. Я вважаю, якщо християнин має твердого духа, то він повинен іти в ті сфери, де особливо потрібне світло. Більше того, тепер є чудова можливість служити капеланами і в поліції, і в армії, і в медицині, і в пенітенціарній системі.

Віктор Вознюк: — Чи маємо ми право молитися за солдатів, які вбивають людей і порушують Боже Слово? Адже написано: «Хто візьме меча, від меча і загине».

Анатолій Козачок: Тут потрібно міняти визначення: солдати не вбивають, солдати захищають. Якби ми на когось напали, тоді можна було б казати, що солдати вбивають. Чи мали б ми сьогодні Україну, якби не армія? Чи мали б свободу? Чи могли би проповідувати Євангелію?

Михайло Паночко: Не можна так примітивно трактувати Писання. Ісус Христос сказав: «Хто візьме меча, від меча і загине». Але Він також сказав: «Купіть меча». Для чого? Він що — провокував їх? Є законний меч і законне використання меча. У Посланні до римлян написано: «Недаремно він носить меча, бо він Божий слуга».

Віктор Вознюк: — Чи потрібно християнам цікавитися та орієнтуватися в політичному житті країни та світу?

Олександр Коток: Однозначно, служитель має бути поінформований щодо подій місцевого, загальнодержавного, світового масштабу. Звичайно, при цьому не варто впадати в крайнощі й піддаватися гонитві за інформацією. Але не можна бути відірваним від актуальних подій.

Віктор Вознюк: — Чи є в планах створення своєї політичної сили, яка б об’єднала всіх християн?

Михайло Паночко: Це не є місією церкви чи служителів. Але якщо назріє час і буде потреба у створенні такої сили — для того, щоб у всіх сферах були богобоязні, справедливі люди за покликанням — то я не бачу в цьому нічого поганого. І окремі люди з церкви можуть цим займатися. Прикладом може бути Християнсько-демократичний союз в Німеччині. Їхній статут конкретно заснований на біблійних цінностях.

Віктор Вознюк: — Наше суспільство триєдине. Як людина складається з духа, душі й тіла, так суспільство формується з ідеології, політики й економіки. Звичайно, церква не може бути політичною організацією чи бізнес-структурою, але вона повинна впливати на ідеологію (а зрештою — на політику та економіку) біблійними цінностями. Чи можуть християни брати участь в акціях протесту? У якій формі це допустимо?

Анатолій Козачок: Припустимо, мала бути ратифікована Стамбульська конвенція. І ми писали листи, петиції. Це протест чи ні? Наприклад, іде наступ на сімейні цінності. І ВРЦіРО щороку організовує сімейну ходу в Києві. Це теж певний протест. Або коли мав прийматися закон про медіа, який передбачає штраф за так звані дискримінаційні висловлювання. І ми виходили до ВРУ, виражали свою думку. Це протест. Інколи наша проповідь — це протест. При цьому, звичайно, будь-яка акція має бути мирною.

Михайло Паночко: Біблія дозволяє протест: «Противтесь дияволу, і втече від вас». Павла хотіли бити, а він каже: «А хто вам дав право бити римського громадянина?» Це протест. Також Конституція України дає нам право на мирний протест. Коли ми мовчимо — це на руку нечесним людям, це дозволяє злу торжествувати. Владу потрібно поважати, але також докоряти, казати правду. «Не годиться тобі мати жінку брата свого», — говорив Іван Хреститель.

Віктор Вознюк: — Як бути християнину, коли доводиться іти на компроміс у політиці?

Олександр Коток: Власне цінність християнина-політика в тому, що він не йде на компроміси. Саме цього ми прагнемо — щоб було більше таких людей, які міцно тримаються євангельських принципів, які чесні перед Богом і суспільством.

Для допомоги християнам-політикам було б добре, щоб служителі працювали з ними як душпастирі, щоб виховували духовно стійких людей, які могли б іти у владу. Це дуже цінно. Адже там — особливо непроста боротьба з гріховними компромісами.

Віктор Вознюк: — А чи має церква дисциплінувати братів і сестер у політиці, коли вони чинять неправильно?

Олександр Коток: — Звичайно, сіль церкви саме в тому, що в плані дисциплінування вона керується Божим Словом незалежно від статусу людини, її чину. Однозначно — реакція церкви на негідні вчинки християн має бути рішучою.

Віктор Вознюк: — Наскільки швидко може змінитися ставлення церкви до політики? Що для цього потрібно?

Михайло Паночко: Я не маю пророчого дару... Не думаю, що це дуже скоро відбудеться, але для Бога немає нічого неможливого. Наприклад, у Кореї понад 25% населення є християнами, і вони сильно впливають на всі сфери життя суспільства. Я про це мрію, про це молюся, у цьому напрямку працюю. Місія номер один усього нашого братерства — нести Добру Новину, змінювати суспільство, приводячи людей до Бога. А коли вони приходитимуть до Бога, Він даватиме їм різне служіння — хтось буде гарним лікарем, хтось — учителем, інженером, льотчиком, депутатом.

За матеріалами проекту «Слово Істини»,
ведучий Віктор Вознюк

 



Додати коментар

Пожертвувати