Микола Синюк: «Газета, як і місія,
починалася з мрії»
Директора місії єпископа Миколу Синюка не потрібно представляти читачам. Він один із постійних авторів часопису в рубриках «Дорожні нотатки», «Проповідь», «Коротко про головне». Але не всі знають, що його тексти друкувалися і під псевдонімом Микола Борбинський («Немає більшої любові», «Смердючка» тощо). Ми поставили служителю ряд запитань як автору й одному з ініціаторів видання газети.
— Розкажіть, будь ласка, з чого починалася газета?
— Почати варто з того, що все, про що писали радянські газети в той час, вважалося правдою. Аргумент «у газеті написано» був найвагомішим і остаточним для багатьох. Наша газета, як і місія «Голос надії» починалася з мрії — мрії про те, як можна насправді правдиво інформувати читачів про великі справи Божі, про поширення Євангелії через проповідь місіонерів…
— Чи було складно організувати й видати перший номер, і в чому полягали складності?
— Складність полягала в повній відсутності будь-яких журналістських навиків. До цього часу пам’ятаю, як журналісти з «Радянської Волині» В. Штинько, В. Лис учили нас користуватися лінійкою — рядкоміром. До сьогодні пам’ятаю слова «цицеро і нонпарель» — назви друкарських шрифтів. Таке не забувається.
— Оскільки газета заснована спільно з Волинським об’єднанням церков, то як церкви області відгукнулися на видання газети?
— У загальному — надзвичайно позитивно, оскільки християнських друкованих видань практично не було. Інформація з газети про різні, особливо віддалені регіони служіння місіонерів сприймалася із захопленням, адже для багатьох читачів такі слова, як-от Комі, Чувашія, Якутія, Марій-Ел були почуті ледь не вперше. Церкви підтримували видання часопису матеріально й молитовно. Особливо подобалися читачам свідчення новонавернених людей.
— Чи ефективна християнська преса у виконанні Великого доручення?
— У плані просвітництва, зміни усталених радянських шаблонів щодо віруючих людей, церкви, віри в Бога вплив християнських ЗМІ важко переоцінити. Доводилося чути, особливо у дев’яностих роках, про реальні зміни в житті людей, особливо коли друкувалися спеціальні випуски газети з євангелізаційною метою.
— Який номер газети з усіх вам найбільше запам’ятався й сподобався?
— Питання надзвичайно складне. Були серйозні «проколи» під час випуску чергового номера, особливо якщо врахувати незначний досвід і особливу ментальність читачів. Були й надзвичайно цікаві номери, а особливо ті (усміхається), у яких друкувалися матеріали про мої місіонерські подорожі. Якось, натрапивши на архів газети, декілька годин не міг відірватися від читання, згадав місіонерські стежки нашої неспокійної молодості…
— З часу першого випуску газети проминуло 30 років. Це стільки ж, скільки потрібно для народження й початку діяльності одного покоління. Що варто пам’ятати молодим, щоб продовжити розпочату працю?
— Пам’ятати й примножувати, даруйте за «радянськість» термінів, досвід тих, хто пройшов раніше. Враховуючи специфіку часу, знаходити нові способи, журналістські жанри й прийоми для єдиної мети — Слово Боже має бути зрозумілим і практичним для читачів.
— Яким ви бачите майбутнє друкованої періодики, зважаючи на те, що тепер друкована продукція втрачає свою актуальність, бо інформація оцифровується?
— Поза сумнівом — це тенденція сучасності. Проте, незважаючи на шалений темп змін у медіа-технологіях, на моє переконання, найближчий десяток років друкована періодика буде знаходити свого читача. Як періодична, так і книжкова продукція будуть потрібними в житті наших сучасників.
— Чи можемо ми конкурувати в інформаційному просторі з іншими виданнями?
— Не бачу такої потреби. У нашого часопису інші завдання, про які ми вже згадували.
— Чи не думали ви над тим, щоб переорієнтувати газету виключно на євангелізаційну мету?
— Це гарне питання, над цим потрібно працювати. Євангелізація — це пріоритет для християнських медіа. Проте враховувати інформаційні потреби віруючих людей потрібно.
— Що ви побажаєте нашим читачам?
— Читайте нашу газету, читайте Біблію, читайте добру християнську літературу. Особливо — молодь, особливо ті, хто готує себе до великої справи благовістя! Сподіваємося на зустрічі з вами на сторінках «Голосу надії».