Михайло Паночко:
«Усе добре народжується в болю»

18.03.2022
0
243

До нас прийшла війна. Страшна звістка несподівано ввірвалася в наші оселі. Це — нові реалії, в яких ми живемо. Про ці реалії говоримо сьогодні. На запитання глядачів проекту «Слово істини» відповідає єпископ Михайло Паночко.

— Чому Бог допустив війну?

— Коли приходять важкі моменти в наше життя, ми тоді ставимо запитання: «Чому Бог?..» Але це не Бог так робить. Війни розв’язують люди. Довкола нас так багато людей, які живуть без Бога. І ще гірше, коли вони при владі. А Бог допускає це, коли чаша Його гніву переповнюється. Впевнений, що в Нього є на це вагомі причини?

— Як ви думаєте, які ці причини в нашій ситуації? Над чим треба задуматися нам у цій ситуації?

— Бог дав нам тридцять років свободи. Ми проповідували багатьом людям, але мало хто хотів залишити гріховну дорогу. А ця ситуація змусила багатьох людей задуматися. Господь не планує того, як завдати нам болю, але Він бачить людські серця як з одного боку, так і з другого. Зараз ми бачимо, як люди об’єднуються, співчувають один одному, підтримують. Вірю, що 24 лютого 2022 року розділить новітню історію України на дві частини. Ми вибрали інший курс, ніж Росія, у політичному, економічному планах і духовному зокрема. Але наші сусіди заздрять нам і хочуть, щоб ми надалі були в межах їхнього впливу.

Я переконаний, що все добре народжується в болю. Від людини і до Церкви, яка також народилася в Ісусових стражданнях. Тож і в Україні народжується щось нове, хоча є і втрати, і сльози, і біль.

— Дуже багато церков вже активно працюють, допомагаючи і військовим, і мирним жителям. Окресліть, що, на вашу думку, має робити Церква в часи війни.

— Я переконаний, що віруючі люди, які мають близькі стосунки з Богом, уміють моментально реагувати на виклики. Коли ж ми мало цікавимося Богом, то нас усе застає зненацька.

Вважаю, що передусім ми повинні стояти в молитовному проломі, розуміючи, що багато чого відбувається передусім в духовному світі, де діють демонічні сили, як підштовхують до воєн, до вбивства, зради й всякого беззаконня. І саме віруючі люди є учасниками цієї духовної битви. Перемогу Ісус отримав у молитві в Гефсиманії. Голгофа ­— це результат цієї перемоги.

Друге ­— ми повинні розуміти, що є членами суспільства й повинні брати участь у полегшенні людського болю. Помогти тим, хто потребує допомоги: голодним, холодним, стомленим, зневіреним. Бог відкриває перед нами величезний фронт праці і ми маємо активно в це включитися. Помагаючи людям, роблячи добрі діла, ми тим самим робимо благо їхнім душам. Це наше свідчення, наше служіння їм. Ми голос Христа в цьому суспільстві, ми Його руки та Його серце. Кожен має бути на своєму місці — армія на своєму, а ми на своєму.

— Чи згодні ви з тим, що бути військовим — це теж служіння, яке покликане протидіяти злу?

— Я не раз цитував 14 розділ Послання до римлян і переконував братів, які говорили різне про армію, про зброю і таке інше. Переконаний, що в нас, віруючих, історично сформувався неправильний погляд щодо цього питання. Наші погляди викривила радянська система, яка знущалася над віруючими, але Писання говорить, що воїни — це Божі люди, які носять меч, щоб захищати добро. Давид був великим воїном і Бог його благословляв. Корнилієві, який покаявся, Петро не сказав, щоб той склав меча й шукав іншу роботу.  Та й ангел, який явився йому перед тим, нічого не зауважив про це. Сам Павло пише, що владі Бог делегує меча для покарання злочинців і захисту доброчинців.

І в час, коли злочинці прийшли на нашу землю, воїни мусять вдаватися до меча, щоб захистити наш народ.

— Чи можна вбивати ворогів, захищаючи свою землю?

— Я вважаю, що певні люди (і вони є серед віруючих) мають особливий хист щодо користування зброєю. І ми не маємо права засуджувати цих людей. Велика подяка Богові, що нас усіх підряд ніхто не змушує брати зброю та йти в бій. Ми можемо й повинні служити іншим способом.

Але я про інше. У Старому Заповіті, крім заповіді «не вбий», було багато вказівок щодо смертної кари за різні провини. У Новому Заповіті інша вказівка — любити ворогів, благословляти й молитися. Але це не порада на рівні країни, коли напав агресор і хоче вбивати людей. Тут спрацьовують закони воєнного стану. Тоді владу у свої руки беруть ті, хто може захистити країну від цього агресора.

Але коли ми зустрічалися в Ізраїлі з вищими військовими чинами, то нам розповідали, що вони вчать своїх підлеглих стриманості й забезпечують усі умови для того, щоб психологічний стан воїнів був таким, щоб вони не стріляли з азартом, зі звірячим бажанням вбивати. Їх вчать воювати з холодним розумом і відповідати зі зброєю лише тоді, коли стріляють у нього.

— Як не зневіритися в часи війни?

— Зневіра — це не щось нове.  Пригадайте зневіру учнів Ісуса, коли взяли їхнього Учителя. Вони малювали собі іншу картину життя, мали свої плани й сподівання, а тут виявилися безпомічними перед тим,із чим стикнулися.

Тож кризові моменти це перевірка нашої духовної будівлі. Але якщо ми побудовані на камені, то нас ніякі зовнішні явища не зможуть зруйнувати. Сумнівався Іван Хреститель, ми бачимо це в Біблії, сумнівалися Мартин Лютер, Джон Буньян… Але те коріння віри в Бога, яке було глибоко пущене в їхнє серце, дало їм змогу подолати ці сумніви.  Якщо ж відчуваєте, що не маєте цього коріння, то якнайшвидше біжіть до Бога в молитві, відкривайте Йому своє серце і Він дасть силу пережити цю кризу.

—  У нас є безліч груп християн, де поширюється різна інформація.  Які б поради ви дали щодо інформаційної гігієни?

— Це дуже важливе питання, тому що ворог завжди починає напад з інформаційної атаки. Факт перекручування інформації був зафіксований ще в раю, коли сатана підійшов до Єви у вигляді змія. Мета інформаційної війни — посіяти сумнів, паніку, страх. І все це деморалізує людину.

Рекомендую слухати перевірені державні джерела, аналізувати інформацію, яка приходить до вас. Рекомендую берегти свій розум і просити про розуміння й відчуття від Бога, щоб нам не бути учасниками сіяння паніки в середовищі, де ми перебуваємо.

— Як ставитися до різних пророцтв, які люди відправляють один одному?

— Як би там не було, Бог ніколи не відкривав людям усього, що має статися. Ми розуміємо частково й пророкуємо частково, бо є речі, яких ми не можемо вмістити. Тому згідно з Писанням ми повинні розмірковувати про те, що чуємо від пророків.  Будьмо пильними й не забуваймо, що Бог відкрив нам передусім Своє Слово, щоб ми жили праведно, свято, любили один одного й були слухняні Його голосу. Є люди, які цікавляться пророцтвами, але не живуть за словом. Та ніяке пророцтво нас не врятує.

Часто люди запитують: «Чому ми молимося, а війна не припиняється?» Вважаю, що це не зовсім коректне запитання. Відповім словами Йова: «Чи тільки добре маю приймати від Господа?» Лише Бог повною мірою знаю все, що відбувається й для чого. Ми ж знаємо з Писання, що тим, хто любить Бога й покликаний Його постановою, усе допомагає на добро. Ця біда багатьох змусила сильніше молитися, заглянути глибше у своє серце.  Бог, безперечно, чує наші молитви, але Він не зобов’язаний діяти так, як ми Йому диктуємо. Він допоможе нам так, як нам буде на благо. Нам, головне, правильно ходити перед Богом і мати спілкування з Ним тоді ми матимемо правильний погляд на ситуацію й силу все подолати.

Віктор Вознюк, «Слово істини»

 



Додати коментар

Пожертвувати