Михайло Роман: «Полтавщина — це обличчя місіонерства в Україні»

31.10.2022
0
106

Інтерв’ю зі старшим пресвітером Полтавського обласного об’єднання церков християн віри євангельської про актуальні питання, які стосуються служіння в області під час війни.

— Яким було бачення Полтавського об’єднання на 2022 рік, і чи змінилося воно з приходом війни?

— Полтавське об’єднання мало чітке бачення своєї роботи. 2022 рік був названий роком місії. Ця назва окреслює і нашу стратегію, і нашу ціль, і наші методи, які ми хотіли застосовувати, щоб досягати цілей в цьому році. Ми місіонерська область. Більше ста місіонерів трудиться в нашій області в різних місцях і церквах.

— Які напрямки служіння впроваджені з початком війни, а які, можливо, припинені?

— У цілому  з початком війни бачення не змінилося, бо місіонерство в різні періоди  стоїть в авангарді церкви. Церква продовжує благовістити Євангелію, створювати нові церкви, а початок війни став каталізатором збільшення наших зусиль, щоб допомагати людям, яких дуже багато приїхало в нашу область. До речі, на Полтавщині нині перебуває більше двохсот тисяч внутрішньо переміщених осіб із різних міст України. Церква сьогодні дуже активно допомагає. Перш за все ми займаємося душеопікунством, тим, що може торкнутися сердець людей — а це Євангелія, підтримка, підбадьорення.  І по-друге — гуманітарний складник. У людей немає що їсти і в що одягнутися, немає де голову прихилити. Тому церква тепер у цьому плані старається бути абсолютно активною, виявляти ініціативу й допомагати людям.

— Чи змінилася думка та ставлення пересічних людей до євангельських церков?

— Ця критична ситуація багато що змінила в цілому. У тому числі й ставлення людей до євангельської церкви. У першу чергу тому, що церква не закрилася, церква з людьми, церква з народом. Вона проявляє ініціативу в допомозі людям, відповідає на їхні потребу в міру можливостей і сил. Цей дотик до людських горя, болю, переживань змінює серця.

— Який досвід ви отримали у воєнний період та які висновки зробили?

— Біда приходить неочікувано. Початок був складний для всіх. І ми не відразу зрозуміли, що робити, але поступово усвідомили реальність і те, як ми можемо бути корисними людям. Єдність слова й доброчинності дуже важлива. Церква не має права закриватися в собі в критичних ситуаціях. Церква має бути з людьми, церква має бути актуальною й відкритою для людей. Це перше. Друге — церква має проявляти ініціативу в тому, щоб вести людей до Христа, бо Він опора й твердиня, Той, Хто прийме, утішить, зцілить, допоможе.

У критичні моменти потрібно зберігати єдність, берегти один одного, берегти сім’ї, берегти правильний духовний клімат, стосунки.

— Як не зневіритися в тяжких обставинах, спричинених війною?   

— Сила для того, щоб встояти, щоб не зневіритися, не озлобитися, не впасти в депресію — не в людині, а в Богові. І це дуже важливо. Людина часто в собі не знаходить не це ресурсу — ні здібностей, ні можливості. А ось в Богові вона все це знайде, тому що Бог досконалий, тому  що Бог любить людину й має силу провести її через найскладніші обставини життя. Тому, щоб не зневіритися, шукай силу в Богові, шукай силу в Ісусі Христі — і Він допоможе.

— Що потрібно робити церквам Полтавщини, щоб бути світлом в нинішній час та щоб бути впливовими?

— Не зупинятися. Ми вже багато місяців у цьому процесі. І люди, коли щось роблять довгий час, втомлюються, виснажуються, зупиняються, але я хочу підбадьорити. Щоби бути актуальним і далі йти, потрібно не зупинятися й просити в Бога сили, мудрості, бути гнучким і готовим до перемін, бо, насправді, все дуже змінюється й за день, а деколи й за мить. Це дуже важливо, щоби досягати цілі. А ціль зрозуміла — досягати людей, ввести їх до Христа, допомагати їм.

— Чого в церквах не можна допускати в цей час?

— Насамперед скажу, єдність — це запорука успіху. Єдність у думках, єдність у спільних діях, єдність у молитві, єдність у проповіді Євангелії, у доброчинності, милосерді й т. д. Ми повинні зберігати єдність духа в союзі миру. Роз’єднаності, розколу — цього треба берегтися. Це по-перше. А по-друге, не можна допускати пасивності. Пасивність — це коли люди втрачають можливості, втрачають час відповідно. Я переконаний, що сьогодні надзвичайно цінний час у тому розумінні, що тепер люди дуже відкриті до Слова Божого, відгукується на проповідь Євангелії, приходять до віри в Ісуса Христа. Люди починають вивчати Боже слово. І тому я наголошую: не можна бути пасивним в основній місії церкви — проповіді Євангелії.

І, звичайно, не можна допустити думки, що ми вже щось досягли, що ми вже щось значимо, бо маємо певні досягнення. Я думаю, що насправді, як і записано в Євангелії, ми раби нічого не варті. Хто більше, а хто менше, але ми зробили стільки,  скільки кожному з нас Бог дав ресурсу, кого як благословив здібностями, можливостями. Ми робимо те, що маємо робити. Тому не потрібно допускати думки, що ми щось досягли й нам немає далі куди йти або що ми кращі за інших.

— Як членам місцевих церков практично допомогти  в єднанні та в праці?

— Це обов’язок місцевих служителів. Недаремно кажуть, який пастух — така отара. Тому наголошую, що основна відповідальність у контексті цього запитання лежить на служителях церкви. Це вони можуть донести особистим прикладом. Як веде себе служитель, впливає на тих людей, які його бачать, чують, слідкують за ним. Я вважаю, що приклад — це ключовий момент впливу на церкву. Якщо пастор рухається, розвивається — то й люди йдуть за ним.

— Яке слово підбадьорення та надії ви хотіли б передати нашим глядачам?

— Я хочу передати не своє слово, а Господа Ісуса Христа. Він сказав: Я побудуй у Церкву Свою, і пекельні ворота не здолають її (а в іншому перекладі — не встоять перед нею). Завжди пам’ятаймо, що церкву будує Ісус Христос. І те, за що Він береться, і той план і та ціль, які Він поставив перед Собою, обов’язково будуть досягнуті. Церква Христова буде побудована. Вона буде переможною. Вона обов’язково досягне Божої мети на цій землі. І я дякую Богові, що Він, як голова і як архітектор, веде будівництво і тримає все у Своїх руках. Він має всі ресурси і всю владу. Тому пам’ятаймо: Церкву будуємо не ми, ми тільки Його співпрацівники. Церкву будує Ісус, а значить — буде успіх і буде благословення.

УЦХВЄ Полтавщини

 



Додати коментар

Пожертвувати