Олександр Бабійчук: «На площі Херсону вісім років лунали молитви»

25.03.2022
0
304

Нині Херсонщина переживає неймовірно важкі часи. Україна молиться за цей регіон, намагається підтримати духовно й матеріально, пишається стійкістю херсонців. Про ситуацію в області, зокрема у церквах, для проекту «Слово істини» розповідає старший пресвітер церков ХВЄ Херсонської області єпископ Олександр Бабійчук.

— Олександре Івановичу, де ви зустріли звістку про те, що почалася війна? Хто вам повідомив про це і які емоції відчули тоді?

— Для більшості з нас війна почалася тоді, коли ми відпочивали. Я особисто в той час перебував у Києві. Планував разом із Михайлом Паночком у п’ятницю взяти участь у звітно-виборній конференції на Одещині. У суботу така ж конференція мала відбутися у Херсонській області. У четвер вранці ми мали виїхати на Одещину. Напередодні, коли ми в Zoom проводили засідання Комітету, у багатьох були недобрі передчуття, ми знали про застереження західних дипломатів, проте планували свої щоденні справи. Вночі я почув вибухи. Це було жахливе відчуття. Буквально через декілька хвилин почалися дзвінки. Першим зателефонував Віктор Котяш із Чаплинки, потім Михайло Дацюк із Хрестівки. Потім почали телефонувати інші пастори з Херсонщини. Вони казали, що почався жах. Почалися обстріли прикордонної території. Звісно, мені вже було не до сну.

— І ви вирішили повернутися назад до Херсона?

— Ми, звісно ж, відмінили зустрічі в Одесі й Херсоні, бо хоча й ранок настав, але не той, якого ми чекали. Ми зателефонували братам, які були на особливо небезпечних територіях. Потім я вирішив деякі організаційні питання у Києві, бо розумів, що це не на день і не на два. А тоді виїхав на Херсонщину. Проїхав дуже швидко через Миколаївщину, бо на той час ще не було блок-постів на дорогах. Звідти зателефонував рідним і сказав, що через сорок хвилин буду вдома. Тільки-но поклав трубку, як мені у вікно хтось посвітив ліхтарем. Мене зупинили наші військові. Розпитали, хто я і куди їду. Почувши відповідь, сказали, що сюди більше цивільних не впускають.

Від Херсона мене відділяло буквально 50 км дуже знайомої дороги, але попереду я бачив заграву від війни. Чув сильні вибухи, дуже низько літати літаки. Це було жахливо. Я до ранку чекав, потім повернувся до Миколаєва, майже добу пробув там, очікуючи, що мене впустять у Херсон. Але, зрозумівши, що це неможливо, змушений був повернутися до Первомайська, а потім до Києва.

— Яка зараз ситуація у церквах Херсонщини. Наскільки ми знаємо, багато сіл зараз окуповано, зокрема, Чаплинка, Нова Каховка. Ви спілкуєтеся з ними?

— Так, з усіма братами у нас є комунікація. З усіма служителями час від часу зв’язуємося через Zoom. У кожному місці ситуація відрізняється. Південні населені пункти області, як от Нова Каховка, опинилися в ізоляції буквально через кілька годин після початку наступу. Після обіду 24 лютого вороги вже були на підступах до Херсона. Вони дуже швидко рвалися далі в бік Миколаєва, Одеси й Києва, але почалися дуже сильні бої. Війська РФ були зупинені.

Деякі церкви опинилися в тилу, й там продовжується служіння. У декого є можливість збиратися в домах молитви. У Новій Каховці це неможливо, бо там стоїть військова техніка, район заблокований ворогами. У сам Херсон війська зайшли не одразу, тому зібрання вільно відбувалися у домах молитви. Людей дуже багато приходило. А коли російські війська увійшли в місто, людей ще збільшилося. Почали приходити невоцерковлені люди, ночували в наших цокольних поверхах. Люди щодня разом молилися, благовістили іншим про Бога. Доми молитви стали місцем сховища і заспокоєння.

Деякі наші доми молитви постраждали від вибухів, зокрема у Високопіллі. Там відбувся сильний бій, у ході якого постраждав дім молитви і будинки віруючих. Проте я не чув ще жодної інформації, щоб хтось із них загинув. Слава Богу, сім’ї віруючих з цього селища виїхали буквально за день перед цими страшними подіями, хоча довго вагалися, чи варто робити це. Зараз непросто виїхати з цього регіону через великі обстріли.

— Вибачте, що торкнуся болючої теми. Нам стало відомо, що ваш син повіз продукти людям, які цього потребували, і зник. Розкажіть, що відомо про це і яка ситуація на сьогодні?

— Декілька днів у Херсоні була дуже важка ситуація, не було зв’язку й інформації про стан справ. Місто було відрізане, тому всі магазини й аптеки були спустошені. Потім люди почали шукати якісь шляхи, щоб виїхати за межі облоги. І наша молодь так само почала вибиратися в іншу частину міста, де є багато підприємств, продуктових складів і т. ін. Для цього потрібно було переїхати через Дніпро, але міст на той час був уже під окупацією. Там були дуже серйозні блокпости, де все перевіряли, розпитували. І один раз братам вдалося проїхати і привести продукти людям. Але коли вони їхали наступного разу, їх спинили на блокпосту. Причини затримання ми не знаємо й дотепер. Тривалий час ми не мали жодної інформації, але потім вдалося зв’язатися з військовими, які підтвердили, що були затримані хлопці, яких підозрюють у співпраці з диверсійними групами. Я знаю цих людей, двоє з них — із нашої церкви, включаючи мого сина, а двоє інших — їхні близькі друзі, які не мали жодного стосунку до диверсійних груп.

Ми, звісно, молилися, хвилювалися. І наша мерія, яка, до речі, працює, звернулася до військових з проханням дати відповідь щодо цієї ситуації. Слідчий дав відповідь від російських військових, що наші хлопці затримані, щодо них відбуваються певні процесуальні дії, бо їм висунуті звинувачення за якісь небезпечні справи, але вони живі й здорові. Щодо них вже з’ясовано, що вони не військові й не належать до жодних диверсійних груп. Сказали, що слідчі дії продовжуються і невдовзі буде прийняте відповідне рішення. Щодо того, яким воно буде, нічого не сказали. Наразі ми бачимо лише світло в кінці тунелю й живемо надією. Дякуємо Господу, дякуємо всім, хто молився. На серці стало легше від того, що вони живі, і є надія, що ми зустрінемося ще тут, на землі.

— Ми підтримуватимемо вас і надалі в молитві, щоб люди якнайшвидше повернулися додому. Пишаємося тими, хто готовий жертвувати собою ради блага інших. Із захопленням спостерігаємо, як херсонці відстоюють свою землю, як обороняють кордони України. Ворог цього не очікував. Але чи це було очікувано для вас?

— Ми всі добре пам’ятаємо слова, що зло спіткає того, хто переміщує межі. Це, безперечно, безумна ідея. Так, справді, Херсон — російськомовне місто. У місті живе багато радянських військових пенсіонерів, які закінчували службу ще в радянській армії. На початку 2014 року серед херсонців були різні погляди на події в Україні. Але в останні роки настрій в місті абсолютно змінився. Херсонці прониклися патріотичним ставленням до країни. Ще у 2014 була спроба утворити подібне квазіутворення, як на Донбасі — ХНР. Тоді приїхала група людей, яка кричала про це в центрі міста. Тоді херсонці вийшли групою вдесятеро більшою і навіть органам правопорядку довелося вгамовувати усіх, щоб не вийшло якогось кровопролиття.

Так, Херсон і дотепер спілкується переважно російською. Але ми вважаємо себе частиною України. І ставлення до офіційної влади, до української державності тільки кращає. Останніми роками я взагалі не чув жодних сепаратистських висловлювань. Тому Херсон — повністю українське місто.

В Україні за останні роки відбулося об’єднання народу патріотичним духом. На площі, де зараз мітингують люди, з 2014 року і дотепер щонеділі відбувалися молитви різних церков. Доки не в’їхали російські танки й БТРи в місто. Це промолене місце, це місце, де священнослужителі піднімали руки до Бога з проханням зберегти Україну. І та мужність українців, яку ми бачимо тепер, є плодом цих молитов — згуртованість людей, впевненість у перемозі, неймовірна взаємодопомога, яка допомагає протистояти відвертій агресії та посяганням на національну цілісність...

Я переконаний, що, де немає правди, там немає Божої благодаті і Його сприяння. Тому віримо, що Господь збереже Херсон, збереже єдність нашої країни. Він на боці правди і з часом усе розставить на свої місця.

— Що ви зробите одразу після завершення війни?

— Передусім, напевно, зустрінуся з сім’єю, і ми обіймемося всі разом. Друге — оголосимо святкове служіння церкви, можливо, навіть на площі Свободи. А потім будемо дякувати — дякувати усім людям з усього світу. Тим, які воювали, волонтерили, молилися, підтримували і йшли пліч-о-пліч з Україною в ці нелегкі часи.            

Віктор Вознюк, «Слово істини»

 



Додати коментар

Пожертвувати