Сергій Осадчук: «Ми лікуємо вірою, молитвою, атмосферою»

31.08.2020
0
151

Сергій Осадчук (на фото справа) — відповідальний за роботу з алкозалежними, наркозалежними та людьми, що вийшли з місць позбавлення волі, служитель церкви «Нове Життя», м. Полтава. Місіонер «Голосу надії».

Сергію, скільки людей проходять лікування у вашому закладі?

— За рік через наш центр проходить від 50 до 30 людей. Тепер у нас проживає 10 чоловік. Одночасно ми можемо приймати до 12 чоловік. Раніше ми проводили реабілітацію жінок і чоловіків, а тепер — лише чоловіків.

Який термін проходження реабілітації? Є якісь обмеження часу перебування у вас?

— По-різному. У нас, наприклад, є інвалід, що живе вже аж 10 років. Узагалі, робота з людиною для її звільнення виконується протягом шести місяців, а далі ми вже дивимося, яка ситуація. Насильно ми нікого не тримаємо, люди добровільно приїжджають і добровільно від’їжджають від нас.

Як проводиться реабілітація на практиці? Є якісь заняття, практика?

— У нас не медичний заклад, а християнський, і ми пояснюємо це людям. Потрапивши до нас, людина перші два дні ознайомлюється з правилами, а потім має жити за режимом.

Який розпорядок дня?

— Підйом о шостій ранку (зимою — о сьомій). Дається час для ранкової гігієни, а потім у нас ранкова молитва. Далі йде сніданок. Після сніданку — вивчення Слова Божого. Ми послідовно вивчаємо Новий Заповіт. Далі — фізична праця, у нас є підсобне господарство. Ми працюємо  в нашому закладі, допомагаємо людям у селі, у церкві. Потім — обід, а після обіду знову фізична праця. Увечері в нас загальний збір, підсумки дня тощо, а далі — вечірня молитва.  Вечеря, підготовка до сну і сон.

Три рази на тиждень я проводжу з нашими підопічними уроки з Біблії, з основ християнського життя. Щонеділі ми їздимо до церкви. Узагалі, ми працюємо з церквою. Наше служіння реабілітації — це проміжна ланка між гріховною залежністю людини та її зв’язком із Богом і церквою.

Чи є в реабцентрі наставник, який постійно в ньому проживає?

— Так. Спочатку я жив там постійно. Тепер уже є помічники, а також служитель, який постійно з ними. Такого, щоб люди були самі по собі, — у нас немає. Є правила, є відповідальність.

Що за правила?

— Правила різні. Наприклад: людина, яка приїжджає до нас, має віддати свої особисті речі на зберігання в сейф — телефон, гроші тощо. Таким способом ми огороджуємо її від старих зв’язків. Під час проходження реабілітації люди мають суворо дотримуватися режиму дня. Без дозволу вони не виходять за межі території. Є також заборона на розмови про минуле життя. Ми вчимо, що минуле життя закінчилося, і не варто до нього повертатися.

Чи можете відпровадити людину за невиконання правил?

— Намагаємося пояснити, переконати, якщо ж ні — то розстаємося, потиснувши один одному руку. Бувають різні люди, хтось просто приїжджає до нас перебути зиму.

Сергію, з людьми з якою залежністю ви працюєте?

— Із алко- і наркозалежністю, крім того, із безпритульними та тими, що звільнилися з в’язниці. Неодноразово ми забирали людей відразу з в’язниці. Єдине — у нас немає людей, залежних виключно від лудоманії.

Яких категорій у вас більше алко- чи наркозалежних?

— У різні періоди по-різному. У нас були групи повністю наркозалежних і повністю алкозалежних, була змішана група. А ще було — 12 чоловік у центрі реабілітації, і 11 із них — колишні в’язні, а один — колишній міліціонер із відділу по боротьбі з бандитизмом.

Чи використовуєте ви якісь медичні практики, як допомагаєте під час інтоксикації?

— Ми не проводимо медикаментозного лікування. Якщо є якісь випадки, наприклад — у людини починається алкогольна епілепсія, то ми веземо таку в лікарню, де в реанімаційному відділенню її «прокапують». Інколи люди заздалегідь налаштовані, що їм буде погано, але ми молимося — і все проходить добре. Ми лікуємо вірою, молитвою, атмосферою.

Яка ефективність вашого методу роботи?

— Точної статистики сказати не можу, бо важко відслідкувати. Є люди з інших міст, навіть країн, які повернулися додому, тому я не знаю, як ідуть у них справи. Але я підрахував, що випускники нашого реабілітаційного центру створили вже до 20 нормальних сімей, у яких народилося до 30 дітей.

З вашого досвіду, якої залежності найважче позбутися?

— Буває по-різному. Це залежить не від залежності, а від самої людини. Я можу сказати, що дуже важко працювати з безпритульними, особливо з тими, хто довго перебував у цій проблемі. Хоча, до прикладу, у нас живе вже два звільнених безхатченки, один із них довго жив у підвалі, сам собі там відрізав хвору ногу, а другий жив у теплотрасі років із п’ять. Я ще помічаю, що людям часто буває важко позбутися нікотинової залежності. Знаєте чому? Бо цій проблемі люди не надають особливого значення. Алкоголь і наркотики руйнують сім’ї, створюють проблеми з фінансами, призводять до проблем з законом. А от від нікотину такого немає, тому люди зазвичай цієї проблеми недооцінюють — і тому їм важко її позбутися.

Алко- і наркозалежність до якого типу можна віднести: фізіологія, психологія?

— Тепер я розумію, що це передусім духовна залежність. Усе це — наслідок гріха. Це як в випадку з ВІЧ-інфікованими людьми: люди з таким діагнозом помирають не від вірусу, а від хвороб, яких не може подолати ослаблений імунітет. Так само й тут. Гріх приходить — і ослаблює імунітет людини, і це виявляється як залежність. Це відбувається і на психологічному рівні, і на фізичному. Але насамперед – це духовне. Чому світські заклади реабілітації мають майже нульовий рівень ефективності? Вони відкидають духовну причину, а працюють лише з наслідками, що проявилися.

Виходить, що головна роль у звільненні людини належить вірі в Бога?

— Так. До прикладу, якщо людина скоює злочин і переховується від правосуддя, то хоч і не перебуває у в’язниці, але вона злочинець — і неспокійна все одно. Так само й людина, яка хоче звільнитися з допомогою психологів чи медиків. Вона справжньої свободи не отримує, бо свободу дає Бог. Інколи люди, кажуть: «Я візьму себе в руки». Але чи довго ти себе втримає в руках? Спробуй хоча б 50 кг потримати в руках, як довго ти його втримаєш? Так само й тут. Людина може напружити силу волі, скористатися допомогою психологів і нібито отримати звільнення, але коли прийде якась проблема, вона знову «зривається». Коли ми віддаємо себе в Божі руки, тоді приходить справжня свобода.

У який момент людина стає залежною, після якої чарки приходить безповоротний момент?

— Залежність приходить непомітно. Це важко прослідкувати. Найважче пояснити алкоголіку, що він алкоголік; людина може десятиліттями пиячити, але не визнавати проблеми. Наркомани, можливо, раніше це усвідомлюють, бо звикання до наркотиків приходить набагато швидше. А тепер, у час синтетичних наркотичних засобів, люди вже після першого вживання наркотиків можуть стати залежними. З алкоголем все відбувається поступово. Інколи кажуть, що алкоголіки — люди слабохарактерні, але це не так. У нас були різні люди – і спортсмени, і інтелігенти; навіть був викладач вищого навчального закладу, бо  й він докотився до того, що жив на вулиці, де й позбувся два пальці.

Що ви скажете, якщо людина трішки вживає вина чи шампанського?

— Я запитую: «Нащо це вам?» Якщо людина хоче щось спробувати, то це вказує, що їй чогось не вистачає. Алкоголь змінює людину в гіршу сторону: вона починає говорити по-інакшому, дивитися на людей по-інакшому, зокрема на протилежну стать. Навіщо це їй? Диявол задіює всі ресурси, щоби обдурити людей, тому він пропонує слабоалкогольні напої чи безалкогольне пиво. Мені алкоголь не потрібен, я щасливо живу без нього. Потрібно берегти себе. Я не знаю тих, кому алкоголь приніс щастя, а от нещасними він зробив багатьох. 

У магазинах іноді продають дитяче шампанське. Навіщо? Дитина п’є і розуміє, що десь є шампанське і для дорослих. Так само й із різними близькоалкогольними напоями чи безнікотиновим курінням. Людині стає цікаво: «А що далі? А що за тією гранню?» Краще відразу поставити собі кордон.

Чи правда, що наркотик вміє чекати?

— Так. Я пересвідчився в цьому на своєму досвіді. Перший раз я спробував його в 17 років, потім зупинився. Я не вживав наркотиків, але випивав. Потім, коли мені було десь 29 років, я знову став вживати наркотики — і за три роки скотився в глибоку прірву.

Як родичі чи друзі можуть допомогти залежній людині?

— По-перше, треба знайти можливість для діалогу. Якщо немає діалогу, то це буде односторонній тиск. Не рубати з плеча, а спробувати поговорити, запропонувати допомогу, запропонувати піти в церкву. Є люди, що звільняються й без центрів реабілітації, а просто приходять у церкву. Якщо людина не може звільнитися, зокрема через пагубний вплив своїх знайомих, то потрібно запропонувати їй поїхати на реабілітацію. Не варто кричати чи щось доказувати. Інколи родичі щось обіцяють — і людина їде на певний термін, щоб отримати обіцяне, а потім повертається до свого.

Як ви ставитеся до примусової реабілітації?

— Я навіть не розглядаю цього варіанту. Інколи мені телефонують батьки, просять приїхати, навіть насильно забрати, зачинити. Я їх розумію: вони втомилися, але це неправильно. У Біблії Христос учить: «Прийдіть до Мене…» Це має бути особисте рішення людини. Воно може бути довгим і складним, але це має бути її рішення. Коли мене запитують, із чого почати, то я відповідаю, що починати потрібно з рішення самої людини. Якщо всі навколо хочуть, а вона ні — то це не варіант.

У чому полягає профілактика залежності?

— Тепер ми живемо в час, коли наркотики й алкоголь легкодоступні. Тому треба бути досить обережним. Перш за все — це діалог, спілкування, пояснення. Буває, що батьки кажуть: «Виросте — розкажемо», але не варто відкладати. Ми часто ходимо по школах, і я помічаю, що в деяких класах уже запізнилися з профілактикою, треба це робити не в старших класах, а в середніх і навіть молодших. І друге — особистий приклад батьків. Коли тато стоїть із цигаркою й учить, що не можна курити, то це не спрацює. Я завжди своїм дітям ставлю себе в приклад.

Валентин Ярошенко

 

 



Додати коментар

Пожертвувати