Сергій Тарасюк:
«Пандемія не стала перешкодою для служіння»

30.06.2021
0
51

Сергій Тарасюк — пастор церкви «Світло Євангелії» в с. Хомутець, відповідальний за місіонерське служіння в Житомирській області від місії «Голос надії», заступник старшого пресвітера Житомирщини, прийомний батько для 10 дітей, місіонер із 1994 року. У час карантину він не відступив, не склав руки, а розпочинає нові проекти, які допомагають людям справлятися з викликами сучасності й дають їм Христову надію.

— Насамперед розкажіть будь ласка, як ви опинилися на Житомирщині? Як почалося ваше місіонерське служіння?

— Я народився і виростав у смт Маневичі на Волині. Одного разу пастор запропонував мені вступити в Київський біблійний коледж. І після дворічного стаціонарного навчання Бог покликав мене працювати на терени Житомирщини, а саме в смт Брусилів. Я і ще троє моїх друзів приїхали на Брусилівщину й побачили велику духовну пустелю. Євангельських церков не було взагалі. Спочатку ми поставили перед собою завдання — донести до кожного чоловіка, жінки, дитини, до кожної домівки в 37 населених пунктах району Боже Слово. І завдяки спільним зусиллям, допомозі працівників пошти зуміли це зробити. Краяни дуже зацікавилися — писали нам листи, ми їх відвідували. Провели ряд євангелізаційних заходів в районному будинку культури в Брусилові. Навернулися перші люди, ми стали проводити регулярні богослужіння. Аналогічно — в інших населених пунктах.

— А який плід вашої праці на сьогодні?

— Наші невеликі досягнення такі: утворено 16 церков і груп, побудовано більше 10 домів молитви, крім цього, центри реабілітації, адаптації, сімейні центри, дитячі будинки сімейного типу.

— У вас дуже багато різних служінь, проектів… А як вплинула на ваші плани пандемія 2020 року?

— Роблячи підсумки в кінці кожного року, я ставив Богу запитання: «Куди, як і з ким рухатися далі? У якому напрямку вести нашу місіонерську працю?» І шукав Божого керівництва на наступний рік. Коли почалася пандемія, так само став запитувати: «Боже, як діяти? Що робити?» Карантинні обмеження все збільшувалися й збільшувалися. Я розводив руками та інтенсивно молився. І під час однієї з молитов отримав таку відповідь: «Зверни особливу увагу на малозабезпечених, багатодітних, самотніх, сиріт, вдів, людей із інвалідністю, переселенців, атовців, неблагополучні сім’ї». Дев’ять категорій людей. І ми зрозуміли, що додається величезна робота!

Незабаром я звернувся до голови Брусилівської райдержадміністрації, і він організував засідання круглого столу, де було обговорено питання підтримки незахищених категорій населення. Стартували ми зі списку з 200 дітей. Буквально за два дні завдяки Божій допомозі зібрали все необхідне й разом зі Службою у справах дітей відвідали чимало сімей з добрим словом і добрим ділом. А головне — принесли їм Євангелію.

— Ви здійснюєте служіння в тісній співпраці з державою. На цю тему є багато дискусій: хтось каже, що потрібно триматися подалі від влади, хтось — навпаки. Чому ви обрали саме такий підхід?

— Протягом усього часу нашої місіонерської праці на Житомирщині (а тепер ми охоплюємо також частину Київської області) ми в першу чергу намагалися налагодити стосунки з місцевим керівництвом. Щоб усе було відкрито, щоб не було ніяких перешкод. І досі все складалося дуже непогано. Сподіваюся, що й надалі так буде. Хоча багато справ ми можемо робити й самостійно.

Сьогодні для нас відкриті двері різних державних, комунальних установ, фермерських господарств, бізнесових організацій, освітніх, медичних закладів. Ми можемо приносити їм Боже Слово, вітати зі святами тощо.

— Чи довелося вам все-таки зупинити якісь служіння з початком пандемії?

— Загалом пандемія не стала перешкодою для служіння. Оглядаючись назад, я б не сказав, що ми щось дуже обмежили, навпаки — відкрилися нові можливості. Роботи не зменшилося, а збільшилося. Ми зрозуміли, що просто потрібно трохи змінити методи. Можливо, раніше ми працювали більш масштабно, масово, а тепер перейшли на індивідуальний рівень. Інтенсивніше стали працювати з сім’ями.

— Приємно це чути, адже багато хто не зміг провести дитячих таборів минулого літа, хтось зупинив соціальне служіння… Як вам вдалося цього уникнути?

— У березні 2020 року ми розпочали проект «Словом та ділом» для досягнення незахищених категорій населення. Ми розуміли, що люди саме в цей час потребують і моральної підтримки, і практичної допомоги. І церква не може лишатися осторонь.

Ми побачили, у яких жахливих умовах живе багато людей. І усвідомили, що наші можливості незмірно менші за їхні потреби. Але весь цей час над нами було Боже благословення — до благодійного проекту долучилося багато небайдужих, навіть невоцерковлених людей.

У нас народилася ідея на базі «Сімейного центру», який будується в Брусилові, відкрити приміщення «Словом та ділом» — щоб ще більше залучити до цього служіння місцеве населення. Люди зможуть приносити продукти, одяг, предмети побуту, які ми передаватимемо тим, хто потребує.

— Цікавий проект, який можна перейняти й реалізувати у своїх населених пунктах. А скільки всього людей вам вдалося охопити?

— Мені важко назвати якісь числа. На початку я навіть не замислювався над веденням статистики, тому що насамперед потрібно  було вирішити такі питання: як ми можемо допомогти, який внесок можемо зробити, щоб покращити життя людей під час пандемії, щоб підтримати й надихнути їх?

До речі, під час дії цього проекту моя сім’я поповнилася ще одним членом. Місцева влада звернула нашу увагу на родину в складних життєвих обставинах: чоловіка з інвалідністю та його сина-восьмикласника. Коли я відвідав їхній будинок, моє серце облилося кров’ю. Хлопець сам доглядає лежачого батька… Через два з половиною тижні після нашого знайомства батько помер. Увесь цей час ми благовістили, молилися, боролися за його життя. Чоловік встиг навернутися до Бога, звільнитися від тютюнової та алкогольної залежності. Якось його син звернувся до мене й запитав, чи зможу я прийняти його у свою сім’ю. Зрештою так і сталося, за що я дякую Богу.

— Справді, пандемія оголила проблему кризових сімей. Ви вже згадали про «Сімейний центр» у Брусилові, однин із напрямків якого — консультувати батьків, які збираються відмовитися від своїх дітей, а також надання психологічної, юридичної, матеріальної допомоги. Розкажіть детальніше.

— Вже давно в нас з’явилося бажання побудувати цей заклад, хоча спочатку він планувався як «Молодіжний центр». Тоді ми більше орієнтувалися на роботу з дітьми та молоддю. Але в процесі будівництва вирішили, що варто розширити цей проект. І пандемія нас у цьому переконала — до вирішення проблем населення району треба підходити комплексно.

Наша мета — у першу чергу доносити людям Боже Слово, давати орієнтири в цей непростий час, скеровувати до Ісуса Христа. Будівництво центру вже завершується, у недалекому майбутньому плануємо ввести в експлуатацію й відкрити ряд служінь, які охоплюватимуть велику кількість людей. Один із напрямків — консультація кризових сімей, тих, хто опинився на грані позбавлення батьківських прав. Переконаний, що ще багатьом людям Бог дасть свободу від шкідливих звичок, допоможе змінити спосіб життя, полагодить сім’ї.

Крім того, у центрі діятиме «Школа життя», що налічує 10 різних гуртків (кулінарія, англійська мова, комп’ютерна грамотність, робототехніка, «Клуб Суперкниги» тощо). Її зможуть відвідувати діти з 37 населених пунктів нашого району. Також із понеділка до п’ятниці працюватиме благодійна їдальня для 50 дітей із малозабезпечених сімей. Допомагатимемо їм виконувати домашні завдання та проводитимемо уроки християнської етики.

— Велика перевага ваших проектів — що вони не зациклюються тільки на духовному, хоча це найважливіше. Благовістячи, ви допомагаєте дітям розвиватися в різних площинах, даєте практичні знання й навички. Часто служителі не усвідомлюють, наскільки це важливо, і втрачають хороші можливості.

— Ми не повинні зациклюватися. Церкви, особливо в цей складний час, мають бути відповіддю на потреби й проблеми суспільства. Тоді вони зможуть досягнути людей.

— При такому підході у вас і церкви ростуть. Одна тільки община «Світло Євангелії», де ви є пастором, має п’ять дочірніх церков.

— П’ять церков — це тільки за останній час. Загалом — більше. За останні півтора року ми відкрили церкву у Фастові, кілька тижнів тому — в Коростишеві, восени плануємо відкрити ще одну в Брусилові. Відкриваючи церкви, ми відкриваємо там і соціальне служіння. Наприклад, незабаром матимемо зустріч із владою Коростишева, щоб окреслити для себе ту працю, яку потрібно здійснити в місті. Хоча наша община там ще досить молода, але все нові й нові люди цікавляться і приєднуються до нас.

— Дякуємо, що не зупиняєтеся й надихаєте інших працювати. Чи могли б ви навести ще кілька історій про те, як Бог змінює життя людей?

— Свідчень чимало, адже наша церква в Хомутці має 11 напрямків служіння. І в кожному з них є цікаві історії. Наприклад, реабілітаційний напрямок. Ми відкрили три центри реабілітації — два чоловічих і один жіночий. Наприкінці минулого року я мав поїздку до Брусилова і, як завжди, підвозив людей. Коли пасажир виходив на зупинці, до мене підійшов один чоловік і каже: «Дай закурити!» Я відповів: «Не курю і вам не бажаю!» Ця фраза його зачепила, він зупинився — і зав’язалася розмова. Я побачив, що ця людина втомлена від гріха. Засвідчив йому й дав адреси наших реабілітаційних центрів. Згодом він знайшов нашу церкву, навернувся до Бога, пройшов реабілітацію і готується до водного хрещення. Слава Богу! А здавалося б — просто спонтанна зустріч…

Також через згаданий проект «Словом та ділом» ми відвідали й відвідуємо багатьох людей. Деякі з них уже стали приходити на богослужіння, деякі — навернулися, деякі — готуються до водного хрещення. Уже бачимо плоди. Якщо Бог сказав — звернути увагу саме на цю категорію населення, значить це справді матиме ефект.

— Скажіть декілька слів для тих, хто вагається: чи варто щось робити, чи краще перечекати? Ваші побажання християнам в час пандемії.

— Ми не знаємо, що буде в майбутньому, тому чекати кращих часів не потрібно. Та й загалом ми маємо в Україні прекрасний час для проповіді Євангелії. Просто треба зорієнтуватися. Загляньте в глибину свого серця і побачте ті дари й таланти, які закладені у вас Богом. І починайте реалізовувати свій потенціал. Ви дуже потрібні Господу — ваші руки, ваші ноги, ваш голос… Навколо — багато людей, які потребують доброго слова й доброго діла. Ідіть назустріч людям. Нехай Бог вас благословить!

Розмовляли Світлана Кучеренко та Володимир Сільковський,
Благодійний фонд «Нові вершини»

 


 



Додати коментар

Пожертвувати