Віктор Клець: «Бачимо явний Божий захист нас і нашого служіння»

06.03.2022
0
200

11 день війни. Наступ російський військ продовжується. Летять ракети, авіація скидає бомби. Сотні людей загинули, тисячі будинків зруйновано… Серед тих, хто знаходиться безпосередньо у зоні бойових дій — місіонери «Голосу надії». Залишаються на місцях, продовжують служіння.

Особливо важка ситуація у Сумській області, яка зазнала жорстокого бомбардування, деякі села та містечка захоплені або оточені ворогом. Ми зв’язалися телефоном зі старшим пресвітером церков ХВЄ Сумської області, єпископом Віктором Клецем. Місіонер «Голосу надії» більше 30 років. Саме він розпочинав на початку 1990-х років працю на Сумщині, під його керівництвом утворилися майже усі церкви ХВЄ області. Він розповідає про ситуацію в регіоні.

— У Сумській області ситуація складна, це можна зрозуміти із загальноукраїнських новин. На Півночі області трохи спокійніше, а, починаючи від Глухова, далі Суми, Хухра, увесь цей куток — досить складно. Якщо не в самому населеному пункті, то навколо нього стоять російські війська, десь далі, десь ближче. Постійні ракетні удари, вуличні бої.

Місіонери працюють в силу своїх можливостей. Ми готувалися до того, що може бути важка ситуація, хоча не думали, що буде така війна. За два-три тижні до бойових дій заготовили певну кількість продуктів (крупи, борошно, олія, консерви) в наших церквах і зараз ними служимо, як братам і сестрам, так і жителям міст і сіл. Роздаємо допомогу, спілкуємося, підбадьорюємо, молимося.

— Чи є зв’язок з усіма місіонерами?

— Так, зв’язок маємо з усіма. Були періоди, коли тимчасово не було світла, інтернету, але за кілька днів зв’язок відновлювався. Серйозніше було — коли в Сумах, розбомбили підстанцію і знеструмило майже усю область.

Найбільш складна ситуація в Охтирці. Хоча наші місіонери живуть не в самому містечку, але зовсім поряд — в Хухрі, за 12 кілометрів. Вони там працюють, доїжджають в Охтирку з допомогою, з продуктами. З боку Сум немає можливості до них добратися, бо підірваний міст, а Тростянець, що по дорозі, повністю окупований. Можна добратися лише з боку Полтавщини, з Хухри, Котельви. Допомагає Микола Кулакевич з Харківщини.

ТЕЦ в місті підірвали, люди виїжджають, майже усі багатоповерхові будинки порожніють, бо немає тепла, а ще тримаються морози.

— Який настрій у місіонерів?

— Настрій бадьорий, незважаючи на труднощі та небезпеку, оптимістично налаштовані. Я з самого початку сказав: «Брати, самі вирішуйте, як бути, залишатися, чи виїжджати: у вас багатьох є маленькі діти. Поїдете — нехай Бог вас поблагословить, прийде час, повернетеся, продовжите служіння. Залишаєтеся — будемо працювати разом». І майже усі залишилися на місці, крім сім’ї Губенів, та Ярошенків. Ярошенки виїхали вимушено: якраз перед початком бойових дій поїхали на конференцію, а тепер не так просто повернутися в Суми, навіть, якби й хотіли.

А так усі на місці, маємо регулярний зв’язок — хоча б на кілька слів. Кожного ранку передзвонюю, цікавлюся як пройшла ніч. Один одного підбадьорюємо, закликаємо до допомоги людям: продуктами, особистим прикладом, емоційною, психологічною підтримкою.

Розповім про один випадок, який став справжнім чудом для мене. За метрів 800 до нашого села стояли ворожі танки, БТРи, гради, а наш місіонер Саша Шульга жив усього за якихось метрів 300, ще й над самою дорогою, по якій їздили танки. У нього троє дітей, бабуся — лежача. Вони весь час жили фактично у погребі. Я приїхав до них, подивився на ситуацію, кажу: «Саша, може перебирайся до мене, трохи далі буде, і не над дорогою. Тим більше, у нас підвал обладнаний для життя». Каже: «Добре, подумаємо».

Через кілька днів, в суботу він до мене телефонує і каже: «Чи те, що ви говорили ще в силі?» Кажу: «Все в силі». Домовилися, що коли він збереться, то зателефонує. Ми приїхали із зібрання, сіли обідати. Дзвонить Саша, каже, що зібралися, всі речі стоять на вулиці, можна приїжджати. Запитую, чи можуть трошки почекати, поки чай доп’ю. У трубці зависла пауза… Кажу: «Я зрозумів, їду». Залишив той чай і поїхав. Усе повантажили, тільки приїхали до нас у двір, діти зайшли в хату, а ми ще й речі не встигли винести, як почалася перестрілка між постом, де стояли російські танки, та українською стороною. Це практично поруч з нами. У неділю, проїжджаючи, побачив там розбиту російську техніку. Ми живемо за 800 метрів, і в нас хата вся дрижала, а Сашина родина була за 300 метрів…

Бог чує наші молитви, я ніколи в цьому не сумнівався. Але в таких ситуаціях знову собі нагадую, як важливо молитися і чути Божий голос, слухатися Його і не відкладати, а зробити те, що маєш зробити.

Є ще одна сім’я з шістьма дітьми, яка живе за 15 км від Сум. Між нами і ними стояли російські війська. Ми були відрізані, не мали зв’язку. Як тільки з’явилася можливість, поїхали туди ще з одним братом. Завезли їм трохи продуктів, поспілкувалися, помолилися і поїхали. На іншій стороні міста теж бачили розбиті російські танки. А десь за півгодини там розпочався авіаналіт.

У такі моменти я явно бачу Божий захист нас і нашого служіння. Щодня ми збираємося на 11 годину на молитву. Ввечері не збираємося, бо комендантська година, та й транспорт не ходить, та й не хочеться людей на небезпеку наражати.

— Скільки зараз на Сумщині працює місіонерів?

— Разом з Хухрою 41 місіонер.

Розмовляв Юрій Вавринюк

​* * *

Реквізити для жертводавців з-за кордону, бажаючих підтримати людей, які опинились в скрутних обставинах під час війни:

Bank SWIFT Code: PBANUA2X
Currency - US Dollar: UA863052990000026009000803450
Currency - Euro: UA883052990000026009010804405
Purpose of payment: Charity
Details of the organization: VOICE OF HOPE CHRISTIAN MISSION
Address of the organization: Voronikhina str. 14a, Lutsk city, country Ukraine, postal code 43024
Name of the bank: JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

Українські реквізити за посиланням



 



Додати коментар

Пожертвувати