Віталій Оніщук: «Бігти з метою, щоб мати чудовий результат»
На цьогорічній конференції було обрано нового очільника місії «Голос надії». Ним став Віталій Оніщук, який багато років був заступником директора. Новий директор уже понад сто днів на посаді, тож ми вирішили порозмовляти з ним про бачення, плани та перші результати.
— «Бігти з метою, щоб мати чудовий результат» — таким було ваше побажання місіонерам, які обрали вас на посаду директора «Голосу надії». Як би ви сьогодні сформулювали головну мету й головне бачення місії?
— Я тримаюся тієї мети, яку ми сформулювали ще на початку діяльності місії та яку я взяв за основу своєї місіонерської праці. І звучить вона так: проповідь Євангелії та відкриття нових церков. І ми не хочемо втратити цього напрямку навіть у нинішніх умовах, коли стикнулися з безліччю інших викликів. Хочу, щоб ми продовжували проповідувати Євангелію та відкривати нові церкви як в Україні, так і в країнах Європи, де нині живе й служить багато наших місіонерів, які через війну змушені були покинути місця своєї праці. І я розумію, що коли ми біжимо в цьому головному напрямку, то результат має бути.
— А як вплинула війна на пріоритети в діяльності місії?
— Я б сказав, що вона навіть розширила місіонерське служіння. Кажу навіть не про те, що наші служителі розсіялися по всій Європі. Маю на увазі, що в Україні ми охопили доволі широкий спектр нових напрямків діяльності. Саме тому важливо не втрачати пріоритетності ідеї проповіді Євангелії. Ми можемо змінювати методи, бо час змінюється, але мета залишається — досягати людей Євангелією. І не просто посіяти Боже Слово, а допомогти людям знайти себе в Бозі та служінні Йому. Для цього дуже важливо заснувати церкви там, де їх не було.
— Розкажіть про місіонерську команду, яка працює нині, про реформу в керівному складі. І що, на вашу думку, потрібно підсилити в роботі місіонерської команди?
— Ми розширили лідерську команду, нині вона складається з шести чоловік. У неї тепер входить ціла група служителів, які працюють у різних напрямках. Мені подобається, що в цю групу були залучені деякі відповідальні з регіонів, що дає змогу нам більш широко дивитися на ситуацію. Протягом цього часу ми працювали над окресленням повноважень кожного члена лідерської команди, хочемо налагодити чітку комунікацію, щоб працювати більш результативно. Таким чином ми хочемо охопити увагою всю нашу місіонерську команду.
Якщо говорити про всю команду (а нині в нас налічується близько 340 місіонерів), то зараз ми плануємо регіональні зустрічі, щоб безпосередньо поспілкуватися з усіма працівниками на місцях їхнього служіння. Хочемо оцінити, як враховують місіонери нові можливості й сучасні виклики у свої праці, та спрямувати їх до більш ефективного служіння.
За цей час ми поновили «Положення про місіонера» і хочемо донести цю інформацію до кожного нашого працівника, щоб вони не забували про те, ким вони є і до чого покликані. Хочемо, щоб кожен визначився — хтось виконуватиме надалі місіонерську працю, а хтось більше рухається, наприклад, в служінні пастора, тож, можливо, йому варто лишити місіонерське служіння й працювати з громадою.
— Які слабкі місця потребують особливої уваги? Які ризики ви помічаєте?
— Тут, можливо, варто сказати про нових працівників, які вливаються в нашу команду. Хочеться, щоб вони справді стали місіонерами, і наше завдання — навчити їх бачити місіонерське служіння й розуміти, що це таке. Бо в цій сфері ми маємо вже різну практику. Були й такі люди, яким доводилося казати «до побачення», бо вони не розуміли, хто вони та яка їхня відповідальність.
Ще одна справа, яка потребує особливої уваги, — зберегти місіонерів, які працюють в Україні. Є певна кількість працівників, яка вимушена була переміститися. Але є й ті, які переїхали, бо обрали більш комфортні умови. Тому звільнилися певні місця праці, так що до нас навіть зверталися обласні керівники об’єднань за підтримкою. І ми хочемо знайти місіонерів, які зможуть покрити цю потребу.
— Робота місіонерів неможлива без людей, які підтримують їх матеріально. Яких партнерів або організації ви бачите стратегічно важливими для нас у цій та іншій сферах?
— Ми щиро вдячні Богові, що протягом багатьох років такі люди є. І це велика можливість для проповіді Євангелії. Ми намагаємося розширити цю співпрацю, шукаємо людей, які могли би підтримувати це служіння й далі.
Передусім ми вдячні спонсорам з-за кордону, яких координує Віктор Дежнюк та багато інших братів та сестер. Вони продовжують співпрацювати з нами попри певні складні моменти. Ми намагаємося підтримувати тісний зв’язок. Також є чимало українських церков, які підтримують наше служіння. Хочемо розширювати цей напрямок і запрошуємо церкви, особливо волинські, до співпраці. Під час війни помічаємо, що церкви стали більш активно проявляти себе зокрема й у підтримці місіонерського служіння.
У нас вибудована певна співпраця безпосередньо з підприємцями, які стають нашими партнерами чи на постійній основі, чи епізодично. Зокрема велику підтримку надали нам у ході організації та проведення останньої місіонерської конференції.
Також у нас є підтримка від Європи, а точніше — Скандинавії. Це не українська діаспора, а місцеві християни, які виявили бажання і багато років підтримують місіонерство в нашій країні.
— Чи є нові можливості співпраці, які раніше не використовувалися? Як залучити нових жертводавців? І що це могли би бути за люди чи організації?
— Звісно, насамперед це наші місцеві церкви. Бо саме церква має потужний потенціал для того, щоб забезпечувати поширення Євангелії. І саме вона покликана до цього. Тому потрібно розвивати більш тісну співпрацю, надавати більше інформації, щоб громади розуміти ті сфери, де необхідна допомога. Ми працюємо над цим. Також спонукаємо наші новостворені церкви в Європі взяти на себе підтримку місіонерів. Звісно, йдеться не лише про матеріальні ресурси — не менш важливою є молитовна підтримка.
— У одному з інтерв’ю ви згадували необхідність розвитку місії в тих напрямках, яких ми ще не охопили. Що саме ви мали на увазі? І в яких напрямках місія активно рухається тепер?
— Напрямки нашої праці окреслені від самого початку. Змінюються лише методи. Основний напрямок — благовістя, і він завжди активний.
За останні роки більше активізувалася й благодійна сфера — як серед місіонерів на місцях, так і благодійний відділ загалом. Був період, коли йому приділяли менше уваги — і він якось загубився. А з початком буремних подій з’явилося безліч людей, які цілеспрямовано жертвують саме на благодійність, тому в останні роки цей відділ функціонує дуже активно. Він допомагає потерпілим від війни — сиротам, вдовам, переміщеним особам. Цей напрямок служіння місіонери активно впроваджують, бо він є стартовим майданчиком для проповіді Євангелії.
Ми стали активно розвивати також сферу душеопікунства. Це новий напрямок, якого братерство розвиває з часу пандемії. Місіонери долучаються до цього служіння, проходять відповідне навчання. Місцеві адміністрації нерідко звертаються до наших місіонерів і співпрацюють у сфері душепіклування. Думаю, із часом буде створено Душеопікунський відділ при місії, бо це досить важливе служіння, яке допомагає зближатися з людьми й будувати з ними більш тісні взаємини.
Розвивається напрямок капеланського служіння. Місіонери служать людям, які беруть безпосередню участь у бойових діях, а також тим, хто демобілізувався зі збройних сил. Наприклад, на Львівщині, де працює Іван Онисів, влада виділила спеціальний кабінет для роботи капелана. Маємо намір усіх місіонерів, що служать у цій сфері, долучити до Капеланського відділу.
— Чи ставила ваша команда перед собою питання: із якими викликами ми стикнемося після закінчення війни? І як підготуватися до того, щоб стати відповіддю на ці виклики?
— З’явилася особлива категорія, яка потребує допомоги, — військові, та інші люди, які зазнали травм під час війни. Ми бачимо запит суспільства в цій сфері. Плануємо навчати в місіонерській школі роботі з травмованими війною, щоб мати готових працівників для цього напрямку служіння.
— Який результат ви хочете бачити до кінця свого першого року на посаді директора або до наступної місіонерської конференції?
— Хотілося б побачити стабільність роботи місіонерів на тих місцях, де вони є. Особливо маю на увазі тих, які працюють поряд із лінією фронту, де дуже небезпечно. І не завжди є резон там лишатися, на жаль. Хоча є ті, які служать там, звісно, не з примусу, а через відвагу, яку Бог дав у їхні серця.
Звісно, хотілося б, щоб таки закінчилася війна. Тоді ми зможемо не просто працювати, як кажуть, «на виживання», а більшу увагу зосередити на проблемні ланки служіння, ширше розвинути роботу в регіонах, де мало проповідувалася Євангелія. Зокрема, у мене є бачення щодо Кіровоградської, Херсонської та Миколаївської областей.
Далі плануємо зміцнювати місіонерські команди, долучати до них нові кадри після навчання місіонерській школі. Сьогодні є безліч запитів із регіонів щодо нових працівників. Але ми, на жаль, змушені розводити руками, мовляв: вибачте, бракує людей, які готові посвятити себе служінню.
— Яким ви бачите образ місії через п’ять років?
— Можливо, на чолі з молодшим директором. Цей час визначить особистості, які зможуть перейняти служіння. Насправді такі люди вже є, зокрема й у нашій лідерській команді, і в загальній місіонерській команді, і вони мають змогу за ці роки реалізуватися. Вважаю, що це має бути людина, яка спробувала місіонерського хліба і знає зсередини життя місії, вміє відчувати серце місіонерів, співпереживати їм.
По-друге, бачу місію більш потужною на європейському континенті. Хочу, щоб ми скористалися наданими нам можливостями і зміцнили Європу місіонерами «Голосу надії».
— Що ви хотіли б сказати нашим читачам?
— Я щиро вдячний, що ви з нами вже багато років. Прошу й надалі молитовно підтримувати нас, якщо можливо — долучіться і своїми пожертвами. Ну і, звичайно, підтримуйте місіонерів особисто, намагайтеся побачити та зрозуміти їхні потреби. Знаю, що часто місіонери звертаються в церкви за допомогою — чи духовною, чи матеріальною. Тож хай ваші серця будуть відкриті до них. І ми разом будемо розвивати справу місіонерства в ці останні часи. Бачимо, що всьому наближається кінець, тож маємо зробити все можливе сьогодні, бо завтра буде пізно. Бажаю всім плідного служіння і дякую за співпрацю!
Розмовляла Ольга Міцевська