В’ячеслав Марчук: «Двигай мною, Господи!..»

31.08.2017
0
120

– Брате В’ячеславе, ти постійно відвідуєш місіонерські конференції, хоча вже не член місії. Мабуть, що місіонерська праця залишила глибокий слід у твоєму серці, якщо ти так дорожиш зв’язками з місією і спілкуванням із місіонерами?

– Так, дуже глибокий! Я присвятив місії десять років. Пішов учитися в місіонерську школу через півроку після того, як увірував. А на місію поїхав, коли був віруючим усього 8 місяців. Тож на місії я формувався як християнин. Господь мене учив, спрямовував. Я тоді був дуже розгублений, багато молився: «Боже, чи зможу я виконати всю цю роботу? Я ж так мало вмію, так мало знаю, мало що можу». І одного разу почув спокійний голос: «Я вмію, Я знаю, Я можу». Цей голос дуже мене заспокоїв. Я зрозумів, що Господу не потрібні мої знання, уміння й сила, Йому потрібна моя вірність, посвята Йому.

– Брате, розкрий детальніше свою тезу про те, що хоче Бог від кожного християнина.

– Згадаймо, що пише апостол Павло: «Воля Божа – ваше освячення… Щоб кожен із вас міг зберігати свою посудину у святості й честі». Для чого нам святість? Святість потрібна для спілкування з Богом. Без святості немає зв’язків із Ним. Молитву грішника Бог не чує. Святість – це не просто відділення від світу. Це щось більше – це прояв Бога через людину. Апостол Павло каже: «Уже не я живу, а живе в мені Христос». Бог проявляє Себе через мене, показує, що Він люблячий, милостивий, довготерпеливий. Він хоче проявлятися через мене людям, які побиті гріхом. Я не маю своєї святості чи інших добрих якостей. Але цими якостями мене наділяє Дух Святий. Коли я був молодим віруючим,то обіцяв Богові не дратуватися, не сердитися. Години з чотири тримався, а далі зривався. Я був у такому розпачі: «Господи, я не можу, я не розумію, як берегти себе». Я став шукати відповіді в Біблії і прочитав слова Самуїла до Саула: «Ти підеш і побачиш пророків, які йтимуть згори. Пристанеш до них. Дух Святий злине на тебе, ти будеш пророкувати й станеш іншою людиною». Зверніть увагу: ти станеш іншою людиною. Коли? Коли Дух Святий злине на тебе. І я зрозумів, хто може перемінити мій характер, хто може забрати кам’яне серце і вложити м’яке з плоті. Тільки Дух Святий! Коли ми сповнені Духа Святого, легко любити й легко прощати.

– Як ще на практиці виявляє себе святість?

– Допустимо, що місіонерові треба покласти руки на хворого. Бо ж написано: «Кластимуть руки на хворих – і добре їм буде». Коли ти не ведеш святого життя – у тебе віри не буде цього зробити. Сумління не дасть тобі покласти руки, бо воно казатиме тобі, що ти не такий. Самі по собі руки місіонера нічого не можуть. Просто Бог діє через них, якщо він перебуває у вірі й святості.

– Добре, зі святістю все зрозуміло, а як щодо честі?

– Не менш важливо, щоб я зберігав свою посудину в честі. Що таке честь? Це внутрішнє достоїнство чоловіка, яке викликає повагу в людей. Для чого нам потрібна честь? Для спілкування з людьми. Мета Господа – досягти кожного серця Своєю Євангелією. Якщо я не матиму честі, поваги в людей, вони не будуть мене слухати. Яке б я їм слово не сказав, вони не будуть на нього зважати, коли мене не поважатимуть. І тому Дух Святий нас учить: Він хоче, щоб ми перебували в святості й честі. Тоді Він зможе діяти через нас на інших людей.

– А чи є ще щось особливе, що повинен мати християнин, щоб стати місіонером?

– Коли мене запитували, що треба, щоб стати місіонером, я відповідав: «Подивіться на Давида. Що він робить? Пасе отару свого батька. Він любить свою отару, він піклується про неї, він її захищає. Він співає Господу: Ти мій Пастир, бо, як я пасу ці вівці, Ти так само мене пасеш. Він водив їх на багаті пасовища, до тихих вод. А ще він захищав їх. Які шанси в юнака в боротьбі з левом і ведмедем? Ніяких! Але Бог бачив любов Давида до отари, його турботу про своїх овечок. І ось це дитя біжить за тим левом чи ведмедем – і Бог наділяє його такою силою, що він убиває його. Богові багато не треба. Він вибирає немічне, безсиле, але яке любить Бога і людей.

– Тобі як місіонеру офіційному, а тепер уже й неофіційному доводилося й доводиться часто спілкуватися з невіруючими людьми. Що на них найбільше впливає в розмовах з ними?

– Людей часто обманюють, тому вони не довіряють нікому. Хочеш комусь зробити добро, а він міркує: що цей чоловік хоче від мене, якої користі шукає? Якщо людину полюбиш отакою, якою вона є, недовірливу, грубу, то вона відкриється, побачивши, що тобі від неї нічого не треба. Саме безкорисливе з щирою любов’ю ставлення до людей найбільш впливове.

– А як ти, пастор «Церкви Божого спасіння» м. Рівне, працюєш з віруючими людьми й що ти вважаєш основним в роботі з ними?

– Я стараюся кожного члена церкви залучати до якоїсь справи, зокрема й місіонерської. За Божим словом, кожен хай робить, що в силі робити рука його.

Коли приходить нова людина в церкву, я запитую її: яка ваша спеціальність, що ви можете робити, чим ви можете служити в церкві? У нас є медсестра. Вона ходить по квартирах в багатоповерхівках і пропонує свої послуги: кому потрібно поставити крапельницю, дати укол. І це все безкоштовно. Поки крапельниця капає, вона каже: можна, я за вас помолюся? Можна, Слово Боже вам прочитаю? Вона розповідає про Ісуса Христа, про свою церкву, запрошує на богослужіння. Люди дивуються, що є така служба. Передають один одному телефони.

Одна із наших сестер закінчила консерваторію. Ми попросили її, щоб передавала свої знання дітям. Вона зібрала шестеро дітей і стала навчати їх грі на скрипці. Як ці шестеро діток заграють на зібранні, то всі тішаться: і сестра, що бачить плід своєї праці, і ми – грою і тим, що дітки займаються корисною справою, самі діти радіють і їхні батьки.

Ще в нас є сестра-кулінар. Тож ми при церкві створили гурток «Умілі руки». Ці дітки торти печуть, тістечка. Пригощають інших. Вони радіють, що роблять щось корисне.

Я помітив, що люди в церкві найбільше страждають від того, що не задіяні в служінні. Буває, що підходять до мене члени церкви й кажуть: я в церкві не потрібний. Він поспівав, послухав проповідь, а ворог його атакує: що ти тут робиш? Є люди, які їдуть на місію, дехто молиться – і люди зціляються, яка твоя праця? Одна жінка впала  в депресію, жаліючись, що вона тільки з дітьми своїми клопочеться, що не має часу служити Богові в церкві. І я їй розповів історію про одну сім’ю, у якій було 9 синів. І ця мати клопоталася  своїми синами, але знаходила для них такі слова, що згодом всі вони стали віруючими, служителями Божими, пресвітерами й місіонерами. І тепер я кажу сестрам-матерям: коли на вас нападатиме диявол із докорами, що ви нібито нічого не робите для Бога, кажіть йому: відійди від мене в ім’я Ісуса Христа, я виховую Божих служителів. 

Ще я з молодими братами й сестрами їжджу в невеликі церкви, куди ніхто не хоче їхати, за 20-30 км по вибоїстій дорозі. Братики, граючи на гітарі, плутають акорди, збиваються, а коли проповідують, перескакують з теми на тему, а  ті кілька стареньких сестер слухають цю молодь, радіють і плачуть. Вони їм все прощають. А молодь так учиться проповідувати й служити Богові.

– І наостанок, дорогий брате, скажи нам, хто твій улюблений персонаж Біблії?

– Я люблю царя Давида. Пастух стає царем. Хіба він знав як себе вести на царському престолі? Але він каже: «Двигай мною, Господи». І я так кажу: «Двигай мною, Господи. Кого хочеш, зціли. Усе, що Ти хочеш, зроби. Якщо Ти використаєш в цьому мене, я буду дуже вдячний Тобі».

Василь Мартинюк



Додати коментар

Пожертвувати