Одна з ознак, яку дав Христос, описуючи те, що буде відбуватися в останні дні — багато хто буде розчарований і відвернеться від віри. Я б із задоволенням говорив про те, як навчитися жити без розчарувань, але зрозумів, що це неможливо.
Часто доводилося чути від людей фрази на зразок: «Я його люблю, не бажаю йому зла, але не хочу з ним мати нічого спільного». Та хіба можна в Біблії знайти приклад любові, яка не хоче нічого мати спільного зі своїм об’єктом?
Ісус Христос дуже любив людей і навіть одну людину вважав вартою того, щоб ради неї прийти на цей світ. Тому Він йшов до народу і проповідував. І своїх учнів закликав проповідувати людям і підтримувати їх у їхніх немочах.
Мовчання Ісуса про щось говорить нам. Воно вчить нас бути наполегливими і смиренними, коли ми звертаємося до Бога. Наша реакція у подібній ситуації показує, наскільки нам важливо отримати відповідь.
Збережімо віру в Христа, яка є основою життя. Проповідуймо про Христа, живімо так, щоби Бог міг нас супроводжувати Своїми чудесами. І служімо тим, кому маємо служити. Виконуймо свою працю, на яку поставив нас Бог.
Щоб знало майбутнє покоління... Для того, щоб знати, потрібно, щоб хтось передав — певний об’єм інформації, технологій, знань. Апостол Павло каже: «Що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що зможуть і інших навчити».
Звіщати Євангелію — це апостол Павло називає своїм обов’язком. І це наш обов’язок також. Але наскільки ми з вами занурені, посвячені у виконання цього обов’язку?
З часу народження Церкви Ісуса Христа, яке відбулося із зішестям Святого Духа на апостолів, уже не храми місце поклоніння Богові та зустрічей із Ним, а серце людини. Причому Господь хоче не просто зрідка навідувати його, а постійно перебувати в ньому.
Як християнам реагувати на цей неспокійний час, на спалахи пандемії? Саме в такі моменти особливо важливо довіряти Богу і чинити згідно з Його Словом. Хочу запропонувати три тези, які, я вірю, допоможуть нам отримати Боже керівництво в пустелі.
Я не раз чую, як брати журяться, що лише 30-40% дітей, за яких молилися в церкві після народження, приймають хрещення. Мене ревність бере за це, і я часто питаю: «Боже, ну чому ж так? Ми ж молилися за своїх дітей. Що ми робимо не так?»