Бачення — основа руху вперед

03.09.2019
0
71

У процесі євангелізації дуже важливо враховувати три його основні складники: ґрунт, працівник й інструмент, яким він працює.

Ґрунт

Коли ми говоримо про ґрунт, то повинні усвідомлювати, що специфіка роботи в різних регіонах та місцях відрізняється: у місті ми працюємо по-одному, в селі — по-іншому, робота в індустріальному регіоні відрізняється від праці в аграрному регіоні. Звісно, є універсальні принципи, а є такі, які діють лише в певних умовах.

Коли ми з вами проаналізуємо чотири типи ґрунту з притчі про сіяча, то зауважимо, що три з тих чотирьох виявилися несприятливими для плодоношення. Лише 25% зі ста були родючими, але коли зібрали врожай, то він перевершив усі затрати. Тому, коли ви ставите перед собою запитання: варто чи не варто працювати, сіяти, докладати зусиль, то я хочу сказати, що варто! Ми багато робимо, але немала частина того виявляється даремною. Часто ти робиш роботу, а видається, що все марно: то людина відходить, не покаявшись, то прийме хрещення — і десь зникає. Але коли у твоїй праці є душі, які приносять плід, що дуже цінно для Божого Царства, то ти розумієш, що варто було працювати — це вартує всіх зусиль, ресурсів, витраченого часу.

Працівник

Безумовно, ґрунт — це дуже важлива умова для врожаю, але без працівника нічого не відбудеться. Працівник — це, як на мене, основне. Тому що ґрунту, навіть цілини, вистачає. Людей, які ще не прийшли до Бога, вистачає. А от людей, які будуть іти й працювати з цими ґрунтами, завжди бракує.

Щодо місіонерів мені не раз доводилося чути думку: «От нічого більше не вміє робити, то й подався у місіонерство», Але, повірте, я в цьому служінні не тому, що нічого більше не міг робити. Я можу працювати головою, можу працювати руками. Але я виконую цю працю тому, що Господь мене покликав до цього. Місіонери роблять те, чого багато хто робити не може, не вміє або не розуміє, для чого це. Але саме працівник — це найбільша цінність. Тому Писання каже: «Благайте Господаря жнива, щоб Він вислав робітників на ниву».

Тому хай ніхто з нас, місіонерів, не недооцінює себе. Звісно, не слід ставити себе й вище, ніж ми є, але я хочу, щоб усі ми зміцнилися в думці, що ми потрібні Богові.

Посвята й мотивація

Для того, щоб розорювати цілину, працівник має бути посвячений. Непосвячений працівник покине працю під час першого ж навантаження. Посвячення дає нашій праці мотивацію. А якщо мотивації не буде, то робота скінчиться, навіть не розпочавшись.

Коли сучасному підлітку казати: «Ходімо копати картоплю», він відповість: «А нащо це мені, скільки там я її з’їм? Можна й купити!» Якщо ж сказати: «Слухай, друже, є один челендж. Бери телефон, будемо фоткати, як ми копаємо картоплю, і викладати в Інстаграм. Буде купа лайків». Таким чином, ви отримуєте робочі руки, а вони — свої бажані лайки. Є відповідна мотивація — буде робота.

Виконуючи будь-яку працю, кожен із нас ставить собі питання: чому я це роблю. У місіонерстві комерційний складник не мотивує, кар’єрний ріст — теж, а основний мотив — отримати нагороду від Господа.

Інструментарій

Не менш важливий у будь-якій праці інструментарій. Десь у класі сьомому я навчився орати. І вже тоді зрозумів, що нормально налаштований, гострий плуг дозволяє тобі виконати роботу набагато легше, швидше та якісніше. Коли ти маєш хороший інструмент, то зможеш виконати роботу набагато краще.

Інструментом у місіонерстві має бути відповідна підготовка. Кожен місіонер має навчатися. Він повинен постійно здобувати нові знання відповідно до часу та викликів, які постають перед ним. Місіонер, який перестає вчитися, зупиняє свій процес розвитку й перестає актуально відповідати на виклики часу, у який живе. Місіонер повинен постійно розширювати свій кругозір. Чим ширший твій кругозір, тим більшою є аудиторія, яку можеш охопити своєю проповіддю.

Інструментарієм є ресурси. І чим більше ми маємо різних ресурсів, зокрема й матеріальних, тим більше ми зможемо зробити.

Нашим інструментарієм є команда. Навіть якщо поруч із тобою є одна людина, яка працює в режимі «принеси-подай», — це дуже цінно, це розширює можливості. Не треба боятися «чорної» роботи, у цьому загартовується вірність. Я часто люблю казати, що довго був «старшим, куди пошлють», перш ніж досягнути звання «старший, кого послати» — у значенні «дати доручення для інших». Але перед тим я був людиною, якій давали доручення й чекали їх виконання. І дотепер є сфери, де я підвладний і підзвітний та виконую те, що мені доручають.

Не забуваймо поставити собі запитання: чи працюю я на формування довкола себе команди, яка допоможе мені виконати ту роботу, яка переді мною стоїть. Чи я розширюю межі того служіння, яке мені довірене.

Ще одним із інструментів у служінні місіонера є бачення. Ми чомусь не дуже часто говоримо про це в наших церквах. Ми більше говоримо про роботу, а для планів немає часу. Іноді ми говоримо про бачення навіть трохи з глузуванням, бо не раз стикалися з людьми, які зловживають цим словом.

Проте наявність бачення й стратегії, способу реалізації робить більш ефективним те, що ми й так робимо.

Що таке бачення?

У Писанні сказано: «Без пророчих видінь люд розбещений, коли ж стереже він Закона — блаженний» (Пр.29:18). А ще Біблія говорить: «Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком. А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх й Я!» (Ос.4:6).

Приклад бачення від Бога, описаний у Новому Заповіті: « Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: За кого народ уважає Мене, Сина Людського? Вони ж відповіли: Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків. Він каже до них: А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого! А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець» (Мт.16:13-17).

Нещодавно ми провели серед молоді опитування. Хочу сказати, що результати доволі обнадійливі — у нас дуже хороша молодь, наділена чудовим потенціалом. Проте опитування молодіжних лідерів дало такі результати: 38% лідерів не знають бачення своєї церкви; 20% лідерів не висвітлили свого власного бачення; якість бачення тих, хто вважає, що його знає і має, невідома.

Коли під час лекцій я запитую, чи служителі якось планують свій час, чи записують те, що роблять і чого хочуть досягнути, то лише 10-15% відповідають ствердно на це питання. Інші ж живуть у режимі «повного водіння Господнього» — Бог влаштує, якось воно буде, ми віруючі люди, не хочу обмежувати Духа Святого. Але помазання приходить, коли є порядок, старання. Вогонь приходить на жертву. І тому коли людина не планує, не очікує, то нічого й не отримає.

Часто ми виправдовуємо себе тим, що, мовляв, Писання каже нам не турбуватися про завтрашній день. Проте Писання не закликає нас не будувати планів і не організовувати своєї роботи, бо ми не можемо активно жити й ефективно служити, не зібравши свої зусилля в єдину конкретну ціль. І бачення нам у цьому допомагає.

Якщо давати визначення, то бачення — це уявний напрям від відомого до невідомого, створення майбутнього шляхом монтажу віри, відомих фактів, надій, мріянь, небезпек і можливостей. Тобто це здатність описати те, якими ти бачиш свою церкву, своє служіння через певний проміжок часу, і розумієш кроки, які потрібно зробити, щоб цього досягти. Наприклад, наше братерство розпочало проект «Чотириста церков за п’ять років» у 2016 році. До цього часу вже було відкрито близько 200 нових церков, тому що сформувалося бачення, з’явилася мотивація, стали залучатися ресурси. І коли є бачення, проект, часові рамки, тоді люди працюють на конкретний результат. Але коли ти у 2016 році відкривав людям своє бачення, то вони з подивом дивилися на тебе й не вірили в можливість реалізувати цей проект, ще й казали, що ти надто багато на себе береш. Знайдуться й такі, які скажуть: «А чого так мало?»

Бачення описує широкі, активні стратегічні наміри, чітку картину майбутнього. Це розширення доручення. Коли Бог каже: «Йдіть по цілому світу» — то це глобальне бачення для кожного з нас, яке ми повинні реалізовувати там, де служимо. Це мрія, заповітне бажання, яке також передбачає й технічний шлях для його досягнення чи реалізації. Це спроможність дати відповідь на питання, де ми бачимо себе через п’ять, десять, п’ятнадцять років, як Бог продовжить життя, і що потрібно зробити для того, щоб ми опинилися там, де мріємо. Отже, бачення — це наша мета та методологія її досягнення.

Чому важливо мати бачення?

Якщо тепер запропонувати молодим людям посадити картоплю, багато з них скажуть, що це не рентабельно. Зовсім юні, яким взагалі лінь працювати, запитають: «А нащо?» Старші ж, які не уявляють себе без роботи, скажуть: «А як же ж так, щоб не посадити картоплі. Що ж тоді робити?» Щось таке можемо бачити як у житті, так і в служінні. Але якщо сісти й прорахувати, для чого це робити, то могли б оптимізувати зусилля людей, врахувавши ресурси й можливості, сформувати ціль, бачення.

Сила бачення в тому, що воно найкращий мотиватор, воно рухає вперед. Багато людей живуть минулим, згадують, як добре їм колись було. Але треба не ностальгувати за минулим, а ставити собі питання: «Що буде далі?»  Не можна жити заради минулого, а заради кращого майбутнього. Воно впливає на наші рішення.

Хочу зазначити, що бачення буде ефективним тоді, коли в його центрі  — люди, а не проекти. Ми не можемо жити заради проектів. Ми живемо й служимо заради людей. Тому результатом того, що ми робимо, повинна стати людина, яка б зрештою прийшла до Господа. Жодне наше служіння не може бути ціллю. Воно має стати інструментом для спасіння людей. І це ми повинні враховувати, формуючи своє бачення.

Олександр Савчук



Додати коментар

Пожертвувати