Братерство любіть!

31.05.2019
0
93

«Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1Петр.2:17).

У слові «братство», яке використане в цьому уривку, коренем є «брат». А закінчення цього слово свідчить про збірне поняття, про єдність чогось, у даному контексті — братів. Ми не можемо назвати братом того, хто народився від інших батьків. Братом ми називаємо того, хто народився від одного батька чи однієї матері.

Будуючи старозавітне братство, Бог хотів бачити у своєму народі тих, хто несе істину людям. Істину про віру в єдиного Бога. На Богом обраний народ лягли велика місія й великі Божі обітниці та благословення ще з часів Авраама, якому Бог сказав: «Благословляючи тебе, благословлю всі потомства у твоєму імені». Богові потрібен був на землі такий народ, який має одну віру, має одне пізнання і може правду Божу нести іншим людям. Це старозавітне братство, сформоване самим Богом, — прообраз новозавітного братства.

Сила в єдності

Знаючи, у чому сила, ворог цьому особливо протистоїть. Сила братства — в єдності. І лукавий робив усе для того, щоб цей народ розділити. І, здавалося б, діти одного батька, але як вони воювали між собою, і скільки тисяч людей загинуло в цих міжусобицях. Мало не повністю знищили коліно Веніамінове… Згодом, коли вже, здавалося, в часи Давида й Соломона царство зміцніло й стало могутнім об’єднуючим фактором, приходить егоїст Ровоам, який каже: «Мій мізинець товстіший за пояс мого батька». Оця егоцентрична поведінка призвела до виникнення великої тріщини — єдине братство розділилося, розкололося на два царства — Юдейське та Ізраїльське. І між ними були постійні суперечки. Це завдавало болю Богові, Який хотів через цей народ явити Свою славу і Свою правду всім народам. Але ворог ділив і сіяв чвари.

Бог передбачив, що старозавітне братство не встоїть у правді. І Павло в листі до римлян зафіксував цей факт таким ось образним висловлюванням: «Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галузок не пожалував, то Він і тебе не пожалує!» (Рим.11:20-21). Так Павло попередив нас.

Як важливо цінувати братерством! Як важливо дорожити тим, що в Божій волі, щоб не завдавати болю Господу. У Бога є свій план, а лукавий має свої цілі… Старозавітне братство розвалилося. Народ втратив державу, втратив храм, розсіявся по всьому світу і нині плаче біля залишку огорожі Єрусалимського храму, що зветься Стіною плачу.

Здавалося б, Божа справа зазнала фіаско. Здавалося б, що неправда взяла верх. Але це не так: на землю прийшов Спаситель, на землю прийшов потомок Авраама, Ісака та Якова, на землю прийшов потомок царя Давида, Який чудово знав, як до Нього поставляться. І на небі знали. Прийшов до Своїх — до Свого братства, а вони Його не впізнали. Чому не впізнали? Тому що у своїх серцях намалювали інший обрах Месії.

Я благаю вас: не малюйте собі Господа за своїм проектом, бо багато хто через це буде посоромленим. У той день, коли всі зберемося перед Ним, будуть лунати претензії: «Хіба ж не іменем Твоїм ми це робили?!» — «Я не знаю вас…»

Трагедія, яка сталася з ізраїльським народом, слугує мені й вам потужним попереджувальним сигналом. Обережно, братство новозавітне! Не повторімо помилок ізраїльського народу! «Прийшов до Своїх, а Свої Його не прийняли!» Нація настільки зіпсувалася. Хоча вона й мала храм і багато священиків, але суть втрачена. У братерстві головне не кількість людей, а внутрішня суть — цього найбільше боїться сатана. Він не боїться великої кількості людей, він боїться внутрішньої істинної суті братства — того що єднає нас. Це те, проти чого він бореться. Лукавий знає, що єдність — це потужний засіб для впливу на світ.

Ісус — Творець нового братства

Через відпадіння богообраного народу сталося наше прийняття. І так народилося нове братство. Бог ніколи не програє. Навіть висячи на хресті, засновник цього братства був переможцем. Всі сили пекла вважали, що перемогли. І духовенство гладимо свої пишні бороди, кажучи: «Нарешті покінчено з тим бунтарем!» Проте це був не кінець.

І нині серед нас є такі, як хотіли б внести сум’яття в братство й розділити його. Але застерігаю: не жартуйте з вогнем. Неправда завжди буде діяти проти Божих проектів. Вона може мати навіть якийсь успіх на перших порах. Але стратегічно неправда програвала, програє і буде програвати. А правда у свій час святкуватиме перемогу.

Хіба ті, хто розіп’яв Христа і вважав, що цим Його перемогли, думали, що Він воскресне. Їхні серця розривала заздрість (і навіть Пілат це зрозумів), що за Христом йде набагато більше людей, ніж за ними. Розп’явши Його, вони тішилися: «Нарешті позбулися того бунтаря, який народ баламутив!» Але від диявольської системи було сховано, що Правда не вмирає. На третій день Правда воскресла!

І вістка про воскреслу Правду прийшла в Західну Україну, на територію Буковини та Південно-східної України. І Слово Правди стало сіятися і народжувати братство. І ми з вами, хто прийняв це Слово Правди — Слово Боже, маємо бути твердо переконані, що Ісус — засновником нового братства.

Таких стосунків, які є в Церкві Христовій, жодна партія не може досягнути. Жодна політична чи соціальна структура не може так об’єднувати, як об’єднує Ісус Своєю любов’ю.

Хто є братом Христа?

У Біблії описано цікавий приклад, коли до Христа прийшли учні й сказали: «Тут твої брати і сестри, і мати», а Він запитав їх: «Хто мої брати і сестри, і мати?» І сам же відповів: «Хто волю Божу чинитиме, той мені брат і сестра, і мати».

Я знаю такі церкви, де утворюються сімейні клани, коли батько, виконуючи певне служіння, тягне туди свого сина чи когось іншого із родини. Це неприємно Богові. У Церкві не має бути кланів чи угрупувань. Ми маємо любити всіх.

У Коринті склалася подібна ситуація: одні обрали собі авторитетом Кифу. Інші ж вважали, що Аполлос краще говорить, як Кифа. А для декого Павло був гігантом проповіді. На підставі цього люди розділилися. І кожен вважав свою групу святішою від інших. І це не є рідкістю сьогодні…

Ісус учив, що ті, хто хоче головувати, повинні не задиратися, а бути слугами. Учив смиренню. Гордого Петра, який, усіх принизивши, сказав Господу, що не відречеться від Нього, навіть коли відречуться усі, Він спинив й відкрив йому очі. Проте Господь не відкинув Його. Після свого воскресіння Він мав із ним особливу зустріч і тричі спитав, чи любить Його. І тут Петро переосмислює своє ставлення до Господа й уже думає, перш ніж розкидатися категоричними висловлюваннями.

У новозавітному братстві є безліч недоліків. Але над ним працює Господь. І Він навчає нас, хто є Його братом, — той, хто виконує волю Отця. Сила братства — коли ми любимо Бога, стоїмо під Його авторитетом, а не власних амбіцій, і робимо те, чого Він хоче від нас, а не те, чого хочемо ми. Тоді Бог з нами, тоді Він нас підпирає. Але коли ми самі продираємося, самі себе піднімаємо, то це початок нашого падіння. І при цьому ми ранимо не лише себе, а й багатьох людей довкола. Ми будемо розсівати негатив про Церкву, про братство.

Тобто, керуючись власними амбіціями, ми самі собі робимо шкоду, забуваючи, що найстрашніший наш ворог — ми самі.

Стосунки між братами

Ісус вчив, якими мають бути взаємовідносини між братами. Цьому він присвятив три з половиною роки свого життя на землі. І вчити цьому нас має передусім Боже Слово. Є люди, які кажуть, що Дух Святий їх учить — і не визнають жодних авторитетів. Це найбільш проблемні люди. Дух Святий не суперечить Писанню, воно основний авторитет, на який повинні опиратися всі відкриття. Дух Божий ніколи не виведе нас із братства Христового, Він завжди вестиме нас до Божого народу.

Лукавий все робить для того, щоб роздробити братство, посіяти неправильні стосунки. А Писання вчить: «Терпіть один одного, моліться один за одного, носіть тягарі один одного. Любіть один одного братньою любов’ю». Воно вчить взаєминам, які повинні формуватися в Христовому братстві. Цьому вчив Христос і не просто говорив, а довів Своїми справами, коли помив своїм учням запилені ноги. Він учив братерським стосункам. Це була важка наука. І скажу вам, що це одна з найскладніших наук — навчитися любити брата, особливо, якщо не все гладко, особливо, якщо хтось суперечить, а тоді наша любов щезає, як роса на сонці. Ісусова любов ніколи не зникала. Навіть тоді, коли Юда підійшов до Христа, щоб видати поцілунком, Він сказав: «Друже, чому ти прийшов?»

Ісус навчав служити. Він попереджував старших, щоб вони не панували над братством. «У світі князі панують, а ви не так…» У братстві повинна бути інша система стосунків. На жаль, радянська система, у якій ми жили, відбилася й на наших церквах. Часто люди з підозрою ставляться навіть до служителів церкви, як і до світської влади.

Проте ми не зможемо навчитися будувати нових стосунків, якщо не полюбимо Ісуса понад усе. Якщо Ісус не буде для нас взірцем, то ми не зможемо любити так, як Він. Це має бути праця Слова й Святого Духа в серці людини. Учні це зрозуміли пізніше. Петро, наприклад, аж на порозі дому Корнилія. Переживши хрещення духовне, переживши покаяння тисяч людей, він все одного не міг позбутися упередження щодо язичників. Тому що багато років система, у якій він зростав, вчила його не мати нічого спільного з ними. І лише в домі Корнилія Петро усвідомив те, що мав давно уже знати: «Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34-35).

Є те, що ми пізнаємо не одразу, але в процесі служіння Богові. Тому ми не повинні замикатися на тому, що одного разу пізнали. Ми повинні відкривати свої серця Божому голосу. Україна потребує моделі братських стосунків. І її може продемонструвати лише Церква. Наша єдність, наші братерські стосунки — це наша сила, наш потенціал для впливу на нашу країну.

Тому вчімося любити ближніх — з недоліками, можливо, не таких, якими ми їх хотіли б бачити. Бо ж і учні Христові не завжди були добрими й слухняними. Навіть лагідний Іван, який любив прихиляти голову Христові на груди, одного разу сказав: «Дозволь, ми зведемо на них вогонь!»

Ми іноді живемо так, ніби нам байдуже, що одного разу ті люди, які живуть довкола нас, загинуть в огні невгасимому.

Основна місія братства

Бог дав нам Духа сили й любові не для того, щоб ми просто молилися мовами на своїх зібраннях, а для того, щоб ми несли вістку про братство Христове й щоб до нього приєднувалося багато людей. Ісус дав доручення тим, кого Він вибрав і спас, тим, кого Він навчає і наділяє силою, — ідіть і навчіть всі народи! Це воля Божа і основна наша роль на цій землі.

Ми покликані служити ближнім — смиренно й мудро, пам’ятаючи, що не своїми силами ми можемо робити це, а лише силою Божою, яка в нас.

Ми різноманітні, але ми не повинні судити один одного. Ми, сильні, повинні допомагати слабшим. Ті, хто отримав спасіння, покликані ділитися цим із тими, хто його ще не отримав. Цього хоче від нас Бог, це Його велике доручення. Проповідуйте Євангелію всім людям. Добре, коли проповідує один. Але коли проповідують тисячі — це краще. Це не означає стояти за кафедрою. Це означає — жити так, щоб люди бачили в нас Христа. Наші добрі вчинки — найкраще свідчення для людей. І це тішить Господа.

І дуже важливо, щоб девізом нашого життя стали слова Петра: ««Шануйте всіх, братство любіть…» У братстві ми вчимося любити терпіти, прощати й виконувати Христове доручення.

Спілкуючись з урядовцями різних рангів і простими людьми, я дуже виразно бачу, як вони хочуть почути щось живе і щире. І це є у вас, у всіх нас. Ми звикли до нього, і нам здається, що в цьому немає нічого особливого. Тому й, напевно, про радість співаємо із зажуреним обличчям. Нам уже це приїлося, а ті люди ще навіть не спробували, що це. Ми вже звикли, що нам прощено, а ті люди з усіх сил самотужки несуть свої тягарі. Ми звикли до Божих благословень. А ті люди в темряві шукають щастя.

Ідіть! Звіщайте! Діліться! Чому мало в нас сили? Бо ми не ділимося нею! Чому мало радості? Бо ми не віддаємо! Ми не виконуємо того, до чого покликані! Робімо побільше добрих справ — і радість прийде. Молімося за людей — і радість прийде!

Шукаймо єднання з Христом, а воно прийде через виконання волі Отця. І тоді наші духовні батареї завжди будуть заряджені. Тоді завжди ми матимемо поповнені сили, щоб свідчити людям: «Ісус живий! Він спасає і сьогодні!»

Любімо братство — воно Христове! Шануймо братство, благословляймо один одного, а не засуджуймо. Підтримуймо слабких, віддаваймо те, що отримали від Бога, — і Він сповнюватиме серця свіжим благословенням і помазанням. І хай підніме Господь Україну через вірність, любов і жертовне служіння братства!

Михайло Паночко



Додати коментар

Пожертвувати