Чому Ісус мовчить?

31.08.2021
0
163

«…Ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам... Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала» (Мт.15:21-28).

Чому Ісус мовчить?

Ось іде жінка і звертається з проханням до Ісуса. У неї серйозна проблема. І вона йде з нею до Ісуса. Але Він не відказав їй ані слова.

Цей уривок показав мені Ісуса трохи інакшим. Ми звикли бачити нашого Господа співчутливим, неймовірно добрим. І так само Він описував Свого Отця — таким, Який не зволікає, але спішить на допомогу тим, хто Його кличе. Але тут жінка приходить до Христа з кричущою потребою, якої ніхто вирішити не може. Але у відповідь — мовчання. Ісус не може бути байдужим, тому Він вдавав байдужість. Своєю реакцією Він дав їй зрозуміти, що не для цього прийшов. Згодом, коли учні почали просити, щоб Він звернувся увагу на цю жінку, яка голосно кричала їм услід, Ісус пояснив їй, чому так чинить. І це пояснення було доволі жорстким. Я не знаю, як би зреагував, якби почув щодо себе такі слова: «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам…»

Що трапилося з Ісусом? Де Він — швидкий на поміч, милосердний, ніжний, уважний до людських проблем і болю? Хто, окрім Нього, може допомогти цій жінці?

Я думаю, що це мовчання Ісуса про щось говорить нам. Воно вчить нас бути наполегливими і смиренними, коли ми звертаємося до Бога. Наша реакція у подібній ситуації показує, наскільки нам важливо отримати відповідь, наскільки ми усвідомлюємо, що лише Христос може її вирішити, що тобі ніхто не допоможе, окрім Нього. Мовчання Ісуса — це твоя проблема — наскільки ти усвідомлюєш, що ти маєш шукати Бога.

Ісус мовчить. Й іноді мало Його просто попросити. А треба по невідступності в смиренні шукати Бога. Господь хоче бачити, наскільки тобі важливе твоє спасіння, твоє духовне життя, твої стосунки з Богом. Своєю реакцією Він дає тобі зрозуміти й твою відповідальність, твою готовність шукати відповіді. Чи будеш ти продовжувати звертатися до Бога після того, як у тебе не вийшло отримати відповіді. Ти будеш дбати про те, щоб твоє духовне життя було глибоким? Ти будеш шукати Бога кожного ранку? Чи після «невдалої» молитви ти опустив руки і живеш собі тепленьким, пливучи за течією?

Пригадую історію про одного з лідерів пробудження Азуза-Стріт Вільяма Сеймура. Він народився в сім’ї чорношкірих і був сліпим на одне око. Коли він почув про те, що Дух Святий зійшов на віруючих людей яким служив Чарльз Пархам, то прагнучи перемін у своєму духовному житті, він покидає рідне місто і їде туди. Але йому відповідають, що на цьому місці можуть збиратися лише люди з білою шкірою. І це йому сказали люди, сповнені Святим Духом. Але він не пішов від них. Він побачив, що в сусідній кімнаті відчинені двері й сів там і слухав Слово Боже. У нього була спрага, тому ці слова людей його не образили. Він шукав Бога і слова від Нього.

Я думаю, що Господь Своїм мовчанням і вдаваною байдужістю хоче запитати нас: «Чи важливе тобі твоє духовне життя? Ти будеш попри все шукати Мене?»

Щось подібне ми бачимо ще в одній історії. «І сказав Він до них того дня, коли вечір настав:

Чому Ісус спить?

Переплиньмо на той бік. І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!

А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо? Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала» (Мр.4:35-39).

Нова цікава історія — буря сильна, хвилі заливають човен, а Ісус спить. Я був на морі в невеличкому штормі. Це справді страшно, тому поведінка учнів більш зрозуміла мені. Спати там тяжко, неможливо навіть. Але Ісус спить тоді, коли учні вже з сил вибилися.

Чому Ісус спить? Хіба Він не знає, що відбувається? Чому Він не допомагає мені розібратися з тим, що трапилося в моєму житті? Не раз подібні питання й ми можемо ставити собі. Буває: ми вже втомилися від всяких штормів та хвилювань, вже вибилися з сил, а складається враження, що Богові до цього немає діла. Ти вже від безсилля руки опустив, а Йому ніби байдуже.

Але Ісус хоче цим щось показати учням і нам також. Він сам ініціював цю плавбу на протилежний берег, знав, що буде буря і знав, що учнів це налякає. Але Він зумисне спить, бо хоче побачити віру своїх учнів. Він хоче побачити спокій у мить, коли штормить, коли навколо стільки біди. Цей спокій Він хоче побачити і в наших серцях. У світі, де постійно відбуваються катаклізми, Господь хоче побачити, що Його народ знає, що в їхньому човні є Ісус. І з тільки з Ним ми можемо досягнути протилежного берега. І, можливо, іноді здається, що Він спить, але Він знає, коли спати, а коли владно проголосити: «Мовчи, перестань!» Він знає, коли втрутитися, знає, коли реагувати.

Але дуже важливо жити так, що не почути від Бога: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?»

Чому Ісус зволікає?

Ще одна історія на цю тему. Дві знайомі Ісуса Марта і Марія кличуть Христа зцілити їхнього брата Лазаря, але Ісус не спішить іти до них. Виглядає так, що Він зумисне зволікає. Коли Він приходить, то Лазар вже помер. І Марта каже з розпачем і певним докором: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат...» (Ів.11:21).

Але Ісус не спізнився. Він ніколи не спізнюється. Оця його неквапливість чимось зумовлена. Йому потрібно було, щоб Лазар помер, щоб потім втрутитися й показати Божу славу.

Іноді й у нашому житті нам здається, що Бог зволікає, не відповідає на наші молитви, що все заходить в глухий кут і думаєш: «От якби вчора…» А тут — хвороби, фінансові проблеми, невіруючі рідні-близькі… У нас всіх є невирішені питання й проблеми. Й іноді нам здається, що Бог мав би вже давно дати нам відповідь. Але Він чомусь не відповідає…

І на закінчення ще одна історія — трохи про інше. «А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі. А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви!» (Мт.14:15-16). Хіба Ісус не знав, скільки людей зібралося навколо і скільки у них хліба? Але Він покладає відповідальність за нагодування людей на апостолів.

Ми бачимо у своєму житті, починаючи зі свого дому й оточення, багато людей із проблемами. Й іноді відстороненість Ісуса у певних питаннях свідчить про те, що це не Його, а твоя відповідальність. Принеси ти до них любов, підтримку, розуміння, Божу благодать. Ти молися за своїх рідних. Ти будь людиною віри. Ти покажи приклад чесності, праведності тим, хто працює з тобою. Ви нагодуйте їх — принесіть Євангелію в села, де ще немає церков. Бог хоче бачити небайдужість у наших серцях.

Ми розглядаємо Ісуса, який вдає байдужість чи відстороненість від нас чи наших проблем. І кожного разу в Нього є певна ціль, якої Він хоче досягти. Він хоче, щоб ти більш наполегливо Його шукав. Невідступно в смиренні шукав Його кожного дня. Щоб ти вчився довіряти Богові і знав, що Він не запізнюється. І останнє — Він відсторонюється, щоб сказати нам: «Ви їх нагодуйте. Це ваша відповідальність!»

Павло Федорук



Додати коментар

Пожертвувати