Коня готують на день бою

12.01.2024
0
1275

Слова, винесені в заголовок, взяті з контексту книги Приповісті Соломона: «Коня готують на день бою, але від Господа перемога»  (Пр.21:31).

Суть другої частини вірша є досить зрозумілою — остаточне джерело будь-якої перемоги для віруючої людини заховане в Бозі, на Нього повинні покладатися основні сподівання в тій справі, за яку ми беремося. Це неодноразовово ми бачимо в історії Божого народу, описаній на сторінках Старого Заповіту, особливо, коли сили супротивника значно переважали, проте він же отримував поразку. Ізраїльський народ часто був втягнутий у війни. В усіх випадках, коли воїни цього народу перемагали, то завжди приписували перемогу не собі, а Богові. Один із яскравих та відомих прикладів — це знаменитий поєдинок між ізраїльським пастухом Давидом і филистимським велетнем Голіафом. Давид виступив проти представника ворожого війська зі словами: «Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом та ратищем, а я йду на тебе в ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку, — і я поб’ю тебе, і відітну голову твою з тебе, і дня цього я дам падло филистимського табору птаству небесному та земній звірині. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мечем та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку!» (1Сам.17:45-47). Давид був молодим хлопцем, який за людськими мірками не міг рівнятися силами із загартованим в битвах велетнем. Він ще не мав ніякого досвіду у військовій справі, але не раз переживав на собі явлення сили Божої в сутичках з лісовими хижаками, яких роздирав у клоччя. Проте, як нам відомо, Давид таки переміг Голіафа за допомогою каменя, випущеного в нього з пращі, а тоді здобув перемогу над филистимлянами. Ізраїльський юнак проявив відвагу, вступив в боротьбу за справу Божу, а Він йому дав сил та вмінь знищити ворога.

«Одні колесницями хваляться, а інші кіньми, а ми будемо хвалитись Ім’ям Господа нашого Бога: вони похилилися та впали, а ми стоїмо та ростемо на силах!» (Пс. 19:8-9), — ці слова належать Давидові, який був царем та військовим начальником, пройшов крізь горнило багатьох битв і воєн. Він добре розумів силу та перевагу  війська, до складу якого входила кіннота. Проте знав, що над будь-якою силою є вища сила, яка належить Господу, та все врешті залежить від Нього. Слід зазначити, що при цьому всьому Давид не відкидав потреби в доблесних воїнах та конях, як засобах для їхнього пересування. А це означає, що в нього як військового начальника та державного управлінця, який довіряв Богові усі свої справи, були правильно розставлені цінності та пріоритети.

Успіх в будь-якій справі залежить від Господа. Підтвердженням тому є й ряд інших повчань, зокрема: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 127:1). Даремною може виявитися будь-яка справа, якщо за участю в ній людини не виступатиме Сам Бог.

Отже якщо результат будь-якої діяльності завжди залежить від Бога, перемога у битвах — від Господа, то чи потрібно взагалі зі сторони людей докладати якість зусилля, окрім віри в Його допомогу? А, можливо, як дехто вважає, зі своєї сторони зовсім і не потрібно нічого робити?

Чи не в усіх випадках, в яких доводилося чути цитування згаданих вище слів, наголос ставився на другій частині вірша — «...від Господа перемога». Тому давайте більше зосередимо свою увагу на словах «Коня готують на день бою...» та побачимо важливість їхнього поєднання з наступними, які, до речі, не протиставляються попереднім та не заперечують їх, а є їхнім логічним продовженням.

В країнах Стародавнього Сходу в давнину вперше з’явилися такі війська як кіннота або кавалерія. Це був рід військ, у якому для ведення бойових дій та пересування використовувались верхові коні. Згодом у воєнних діях в давнину також почали застосовуватися колісниці — двоколісний рухомий конями засіб пересування. Це давало можливість оперативно та успішно вирішувати різноманітні тактичні та стратегічні завдання, швидко розгортатися для бою та переходити від одних військових дій до інших. Маючи високу рухливість, такий рід військ міг вести самостійні дії у відриві від піших військових.

В Біблії йдеться про те, як на шляху до обітованого краю ізраїльський народ успішно здобував багато перемог над іншими народами. Проте в книзі Суддів, в якій описується про військові подвиги цього народу, ми зустрічаємо особливі випадки, з яких дізнаємося, що посеред звитяжної практики і досвіду мали місце і поразки. Хотілося б звернути увагу на те, чому ізраїльський народ поступався ворожим народам. «І був Господь з Юдою, і він повиганяв меншканців гори. Та не міг повиганяти мешканців долини, бо вони мали залізні колесниці» (Суд. 1:19). Як бачимо, військові на колесницях мали значну перевагу над пішою армією, а тому ізраїльтяни були слабшими перед ворогами.

Отже колесниці відігравали важливу роль під час військових сутичок. Кіннота завжди мала високу маневреність. Завдяки їй ворогу завдавався потужний та стрімкий удар. Коні, як засіб пересування, давали можливість долати за короткий час великі відстані. Військові на конях могли з’являтися на флангах і в тилу супротивника зненацька. Піший воїн не міг вести рівної боротьби з кіннотою.

Що ж для сучасної віруючої людини означає приготувати коня на день бою?

Через послання апостола Павла ми дізнаємося про те, як потрібно підготуватися, щоб протистояти ворогові в певний, як він називає, злий день (Еф.6:11-17). Всім згаданим, що насправді виступає військовими обладунками та зброєю в духовній борні, повинен оснастити себе християнин. Тільки при такому власному всеозброєнні він може вважатися готовим до боротьби зі всілякими духами зла.

В нашому народі існує таке прислів’я: «На Бога надійся, але сам не зівай». І якщо розуміти його правильно, то дійсно — певна доля відповідальності за результат будь-якої нашої діяльності завжди Богом також покладається і на нас. Не можна досягнути успіху, залишаючись абсолютно без участі в якійсь справі, а лише очікуючи «манни небесної», яка була послана Богом в давнину Своєму народові. Це чудо, яке лише в окремих випадках може мати місце і ніяк не може сприйматися як правило щодо способу забезпечення успіхів в житті та будь-якій боротьбі. Та й саме чудо мало місце в житті ізраїльського народу не раз як результат їхньої покори Богові щодо того, як він повинен був перемагати своїх ворогів та здобувати собі обіцяні Ним землі.

Не заперечуючи того, що чудо іноді матиме місце в житті Божого народу та окремо взятої віруючої людини, потрібно пам’ятати, що Бог від нас чекав певних активних дій, до яких спонукує та кличе. Така наша участь і зумовлюватиме виявлення чуда Божого.

Згадані місця Святого Письма показують, що не потрібно пасивно надіятися лише на одні чудеса і не робити ніяких приготувань до певних справ чи протистоянь будь-якому ворогові — чи то духовному, чи тілесному, адже слова, взяті в заголовок, стверджують, що коня все-таки готують на день бою. Тобто засоби для протистояння духовному ворогові потрібно готувати, методи для перемоги над ним слід продумувати. Річ в тому, що при такому підході та ставленні до боротьби й приходить перемога від Господа.

Ігор Крощук

 



Додати коментар

Пожертвувати